Розділ 41

Діана

У будівлю офісу я входжу, немов оновленою. Можна сміливо сюди ж додати: пурхаю, посміхаюся не за вимушеними правилами, і не приховую, що навіть робочий день сьогодні радує.

Максим крокує разом зі мною. Можливо, я зробила дурість, але не злічити помилок, скільки і без того наробила. І так, я відповіла босові згодою. Дуже ризикую, що серце моє розіб'ється. Тільки ж сама себе потім би з'їла, якби не дізналася, що значить, для Максима спробувати зустрічатися “по-справжньому”…

Піднімаючись на наш службовий поверх, сміливо поглядаю на супутника, як на свого чоловіка. Нехай вважаюся нареченою, якою не є. І все ж, виникає відчуття, що я поступово знаходжу себе.

Раніше була тут ніким. Після договору з Максимом жила чужим життям, видаючи себе за іншу. Що принесе новий поворот у моєму житті? Ох-х, заглядати страшно. Надія на краще є. А ще на те, що я не помилилася, називаючи Максима в той фатальний день - чоловіком мрії.

- Давай на ланч поїдемо звідси подалі? - бос спокушає мене прямо у ліфті, цілуючи в скроню.

- У вас переговори будуть, босе, - накидаю образ суворої помічниці, але і не відходжу від нього, притискаючись до чоловічого плеча.

- Так, звісно. Я і забув про це. Отже, після робочого дня куди-небудь вирвемося.

Звучить з його вуст, майже як запрошення на побачення.

Очманіти ж.

Справжнє побачення з Максимом Дієвим не заради договору, а тільки для нас.

І навіть мої думки, що я потрібна тільки для заповнення прогалини з коханкою, теж вчора не знайшли підтвердження. Максим попередив, що це станеться у нас, коли я сама захочу. Тепер я думаю, а як він буде це визначати…

Мій напарник Тим помічає у нас зміни.

- Ваша парочка сьогодні не гризеться, - ділиться зі мною спостереженнями хлопець.

- З чого б нам сваритися? Все як завжди.

Ставлю чашку з кавою на тацю і на тарілку любовно викладаю печиво. Поправляю кожне і тихенько наспівую під ніс.

- Ні, як завжди, ти сердито йому каву варила, а печиво на тарілку жбурляла. І під ніс бубоніла, який він нахаба.

- Дівчата схильні до змін настрою, - весело пирхаю, і в кабінет біжу.

Максим говорить по телефону, помічаючи мене, швидко згортає розмову.

- А твоя де чашка? - на тацю показує.

- На моєму столі у приймальні. Де ж їй ще бути? - не зрозумію, що не так принесла, хоч бос і не виглядає сердитим.

- Може мені не раз хотілося з тобою разом випити кави на робочому місці. Але ти б шипіла на мене і ховалася. Зараз же не будеш?

Так послухати напарника і Максима, то я раніше тільки й робила, що бурчала та шипіла. Теж мені знайшли головну офісну стерву.

- Із задоволенням розділю час на каву з тобою, - і не думаю відмовлятися.

До кави з печивом у нас мало доходить. Варто тільки підійти один до одного, як я вже сама не розумію, хто перший за поцілунком потягнувся.

- Діано, ти пробуджуєш у мені голодного звіра, - гарчить мені на вухо і обпалює гарячим диханням.

- Хіба я на таке здатна? - хихикаю і, в наступну мить, зриваюся на стогін від дотиків його рук під моєю блузкою.

Максим дражнить і спокушає. І ще трохи я сама попрошу голодного звіра напасти.

Кабінет в офісі повинен стримувати заклопотані бажання. Повинен. Тільки не для нашої пари. Ми забуваємося, не помічаючи навколо нічого.

— Кхе-кхе. Пробачте.

Грюкнули двері, тоді ми помітили Тіма.

- Дідько!

- Ой-ой.

Ми реагуємо так на вторгнення другого помічника. Я навіть не помітила, як опинилася на столі. А краватка Максима чомусь валяється на моніторі.

- Максиме Юрійовичу, переговори починаються. І Горинич, в сенсі, Петро Семенович просив вас поквапитися.

Максим ще раз чортихнувся. Забрав краватку з монітора, надів на себе. Залишив на мені короткий поцілунок наостанок і помчався з приймальні до конференц-залу.

Ставлю чашки на піднос, щоб винести з кабінету. І тут мою увагу привертає мелодія телефону. Максим так поспішав, що навіть забув його взяти.

Нахиляюся через стіл раніше, ніж встигаю подумати навіщо.

Капець!

Краще б не дивилася!

На екрані телефону світиться ім'я Карина.

Завзяте ім'я, наполегливе, що тут можна сказати.

За часом дзвінка вже вдруге набирає.

Якщо Максим запропонував мені зустрічатися, це ж значить, що порвав з нею? Хіба я неправильно зрозуміла?

От лишенько! А що я взагалі розуміла? Про що думала, коли танула у його міцних руках. Напевно, про те, що я стала для Максима особливою…