Розділ 40

Діана

На смак лазанья вийшла у Максима краще, ніж на вигляд. Враховуючи, що він готував за спогадами далекого минулого, то майже на шедевр кулінарії потягне. Я б раніше і бутерброду від боса сильно здивувалася. Що говорити зараз, коли він простягає мені другу страву - грибну запіканку під сиром. І добиває власноруч приготованим Мохіто, який розливає по склянках.

Охолодитися мені зовсім не завадить. І я жадібно п'ю через трубочку прохолодний коктейль.

- Ти смачно готуєш, - не можу не визнати.

- А ти сумнівалася? - із задоволеною посмішкою приймає похвалу.

Чи сумнівалася я в містері Досконалість? Складно сказати.

Зате в собі... так-так-так!

- Діано, у тебе теж вчора вийшло мене нагодувати. Мені сподобалося. Особливо ці... як їх там, кексики.

Ось і я дочекалася похвали. Були б в офісі, майже що на премію потягне.

- Це ти ще мою піцу з сосисками не спробував, - навіщось собі ціну набиваю.

Та чого я? Зрозуміло, навіщо.

Після умов Максима, що наш кулінарний турнір на бажання, стає ризиковано програвати. Раптом, як загадає таке-е-е…

- Все гаразд?

Максим подає мені склянку, а то вдавилася запіканкою від небезпечних думок.

- Звичайно, все добре.

Нічого подібного. У мені напруги стільки, що лампочку можна запалити. Скоро потемніє, і я з легкістю передам струм через тремтячі пальці від хвилювання.

Ой-ой, так і спалахнути недовго. Максим бере мої долоні в свої. Зігріває. Поглядом не жалить. Якось по-новому дивиться, але як... Не встигаю зрозуміти.

- Я знаю, що тебе може зігріти ще краще, - підморгує мені і зі стільця встає.

Можна не буду озвучувати свої варіанти?

- Вечір теплий, мені і так не дуже холодно, - з побоюванням реагую, все ж встаючи за ним.

- Хочеш відмовитися від запрошення на танець?

Плескає рукою по колоні, і на весь наш острівець під небом, починає грати чарівна мелодія для повільного танцю.

Його підмінили! Не знаю, хто цей Максим, але він мені подобається. Хоча і від минулого голівоньку втрачала.

- Хіба фіктивна наречена може в такому відмовити? - ближче до нього підходжу, а у відповідь він сміється, до себе притискаючи.

Наш танець на даху не порівняти з тим, коли ми намагалися рухатися у ресторані на публіку. Пам'ятається, на річниці корпорації ми кружляли, розтягуючи губи, як ніби-то щасливі. Зараз, немов пробуємо з танцем заново доторкатися один до одного. Відчувати ритм. І я потопаю у його карих очах не для фото репортерів, а Максим заривається у моє волосся носом, якось природно, і тому до неможливості приємно.

У продовженні вечора ми так і поводимося. То пробуємо вечерю сьогоднішнього кухаря, то танцюємо, а то і просто балакаємо.

Тремтіння відпускає мене до пори до часу.

Вчорашній вечір я називала кращим. Ні. Сьогоднішній його переплюнув.

Але що мені принесе завтра? Знову робочий день, де тільки один з нас бос. Забути, яким здатний бути Максим, у мене точно не вийде.

- Пропоную почати голосування, Діано! - він раптом перериває мої думки, подаючи келих.

І ось, настав цей дивовижний момент. У чому-чому, а в конкурсах з готування їжі, я навіть уявити себе не могла. Тим паче з ким? З ним, з моїм босом і тимчасовим нареченим.

Тремтіння повертається подвійно.

З ним і думки: що робити???

- Перший вечір був моїм. Отже, ти і оцінюй мене спочатку.

- Так і знав, що мені попалася хитра дівчина.

- Тобі ж така і була потрібна, - не сперечаюся, хитрість є у мене, сама добре знаю.

- Ти права. Саме така! - на мене показує. - Якщо за десятибальною шкалою, то... скільки ж тобі поставити?

Чеше потилицю, замислившись.

Якщо поставить “нуль”, то нехай не скаржиться, що випадково тарілка в нього полетіла. Іноді трапляється таке, коли посуд потрапляє у ціль.

- І? Що ж ваша високість мені поставить?

Смикаюся вже, не можу стриматися.

- Ти мене не отруїш потім, якщо “дев'ять” поставлю? - з примруженим поглядом пропонує оцінку. - Але це тому, що я хочу твою піцу з сосисками. За неї і двадцятку не шкода.

- Буде тобі піца, - мені подобається оцінка від боса.

Сама собі я б і на "п'ять" з десяти не натягнула.

Приходить і моя черга називати свій бал.

Вибір у мене далекий від справедливості. Чесно зізнаюся.

Більше схиляюся до думок про те, що піде далі бажання.

Назву менше оцінку для боса - сама придумаю, що загадати.

Дам більше йому - ризикую і навіть здогадуюся, чим.

Я стільки обережно будувала стіну та пручалася зближенню з босом. Переїзд до Максима цеглинкою за цеглинкою вибивав з мене захисні перепони.

Тільки один є спосіб дізнатися, для чого цей чоловік з моїх таємних фантазій, проводив зі мною вихідні. Навіщо ставився до мене, не просто як до найманої нареченої. Готував, як для кращої гості. І розділив зі мною своє улюблене місце на даху.

Невже це все для заміни коханки мною?

Тоді багато що пояснює у його змінах.

- Максиме, я ставлю тобі десять балів!

- Та невже? Серйозно? - ще й дивується, але точно тішиться.

- Ти переможець. Вітаю тебе! - обіймаю свого конкурента.

Не хочу показувати вигляду, що здогадуюся про те, яке бажання зараз назве. І складно приховувати, як мене саму до нього тягне. Але боляче від думки, що я прив'язуюся, а для нього все за розрахунком.

Ось нехай і станеться це зараз.

Нехай покаже, що тільки одного і хотів... тоді я зніму остаточно рожеві окуляри та перестану, як дурочка, вірити у нездійснені дива.

- От цього не очікував, - так каже, ніби не він придумав умови. - Бажання у мене є, так. І я сподіваюся, що воно збудеться. Ти мені не відмовиш, Діано?

Так і знала, так і знала, так і знала…

- У чому я повинна не відмовити? - все ж питаю, а мій голос зривається від хвилювання.

Максим бере мене за плечі та нависає, затуляючи небо собою.