Розділ 39

Максим

Здається, я збожеволів.

Могли залишитися там, у їдальні. А ще краще я мав закритися у кабінеті та не випробовувати себе. Але немов сам диявол спокушає, і мене нестримно тягне до неї. До фіктивної нареченої.

Розливаю по келихах ігристий напій для нашого десерту.

Виглядає підозріло готовим. Сподіваюся, об нього зуб не зламати. Родзинка вечора - добре, але і щелепами своїми я дорожу.

- Пригощайся, Максиме, - Діана посуває мені ближче тарілку. - Спеціально для тебе самий шоколадний обрала.

І як після цього скажеш, щось для потоплення конкурента?

Це ж образи буде більше, ніж в офісі. Там хоч в ролі помічниці вона тримається, тут же за свій кексик, з даху скине геть.

- М-м-м... Та я кращого в житті не пробував, - відкушую і прикидаюся, що впав у блаженство.

Повинно бути все одно.

Але я бачив - Діана старалася. Могла замовити напівфабрикати і не морочити голову. Отже, їй хотілося мене здивувати, порадувати. Сподіваюся, що не отруїти. І на тому окреме спасибі.

- Ну о-ось... Шоколад не витікає, - розгублено оцінює Діана свій десерт. - Буде кексик, а міг бути справжній фондан.

- Подивися на це з іншого боку, - накриваю її руку своєю. - Міг бути дощ, а його немає. Ми потрапили сюди саме вчасно.

- Так, мені тут дуже подобається, - вона схоплюється зі стільця і повільно обходить територію, тараторячи про те, де б краще поставити вазони і клумби.

Спостерігаю за нею, і посміхаюся в келих. Мініатюрна дівчина продовжує мій світ перевертати заново. У минулому руку міг запропонувати на відсікання, що така жіноча балаканина напружує. Чомусь з Діаною і це йде під укіс.

Мені все одно, будуть тут рости квіти чи ні. Але найголовніша квіточка, синьоока з білявими локонами, хвилює мене і манить, і гострими шипами захищається.

Встаю слідом за нею і ззаду підходжу.

- Максиме? - дівчина здригається від легкого дотику моїх рук.

- Діано, не думав, що це скажу. Але ми здатні і не воювати під час...

- Договору, я зрозуміла, - закінчує за мене, повертаючись обличчям.

Доводиться нахилити голову, щоб бачити, як вона спалахує від занадто близької дистанції. Дах. Ми вдвох. Зірки. Її очі горять сапфірами, відображаючи щось важливе, що вислизає від мене.

- У договорі немає пункту - подобатися мені та з розуму зводити. Отже, і не все у нас йде за потрібними правилами.

***

Діана

Якщо я думала, що кращий вечір був учора, то наступний день перетворився знову у виключення. Бос поводився задумливо, говорив небагато, сарказмом не кидався. І найдивніше... не нападав. Хоча міг би, взагалі-то!

Та я сама на даху стрималася насилу, щоб не накинутися на нього з поцілунком. Його слова дурманили, огортали покривалом зі слів. Це тих, де я не просто помічниця і наречена на час, а щось більше, важливе для нього.

Що він задумав? Що? Якщо нова гра, то яка?

Невже вся задумка змагатися, лише з метою переспати?

- Ді, досить вже себе накручувати, - подруга гасить мій повний плутанини мозок по телефону.

- А як би ти на моєму місці себе почувала? - пристаю я, міряючи кроками свою кімнату.

- Як-як, - хихикає. - Як дівчина у пристрасних обіймах гарячого чоловіка. Спочатку на даху, потім у спальні, потім…

- Що-о? Ти зовсім знахабніла?!

Віку люблю, як подругу. Але от саме зараз, їй пощастило, що не поруч.

- Чого починаєш, га? Сама ж запитала, що я б на твоєму місці робила. На моєму - твій чудовий тиран і даром не потрібен. Зі своїми хоч би розібратися.

- Не мій він.

- Так-так, не твій і не для тебе зібрався готувати. Я так все і зрозуміла, - Віка говорить тим тоном, ніби з божевільною. - Якщо у вас і сьогодні нічого не зрушиться, то я знову у його Інфініті влучу. Це і передай своєму босові дорогоцінному.

Віка і слово вставити не дає, перемикаючись на клієнтку у своєму салоні.

Станеться щось або не станеться... з Максимом складно передбачити. Після вчорашнього вечора, так тим паче.

Налаштовуюся, не вестися на провокації.

І чомусь одягаю саму ошатну сукню. Кручу-верчу волосся, думаючи над зачіскою. У підсумку, здаюся і залишаю розпущеним. Біля дверей повертаюся назад. Під моє вбрання кеди не підійдуть, хоча... можна було б і не турбуватися. Але ні, мене тягне на туфлі.

Такою ось красунею і прямую в їдальню. Прошу себе не чекати дива від вечора. Краще буде просто розібратися. Якщо я потрібна тільки для заміни коханки, тоді хочу знати напевно. А якщо для більшого? Частина мене все ще чекає дива. Тоді я... тоді, здивуюся занадто сильно.

І перше здивування настає з самого початку.

У їдальні я не зустрічаю Максима, його біганини з підгорілою їжею, якою я сама вчора тут металася. Взагалі нічого такого. Тільки апетитний аромат і записка на столі.

"Діано, піднімайся на наше місце".

Куди мені йти, я не думаю. Я туди біжу!

Залітаю по вузьких сходах на дах, немов на мені не туфлі, а зручні кеди. Роздивляюся стіл. Недовго. Максима довше. На ньому тонкий джемпер, джинси, трохи розтріпане волосся і легка щетина. Ох, до чого ж вродливий. Непросто бути фіктивною для красеня.

На свою адресу теж чую компліменти, і навіть ніяково стає. Куди там мені, до тих моделей, що боса завжди оточували.

- Твої страви виглядають ду-уже хвилююче... - спалахую від своїх же слів, які більше до боса відносяться. - Спробую тоді і скажу, - від збентеження напускаю більш серйозний вигляд такої собі дамочки-критика.

- Ну-ну, в такому випадку чекаю.

Максим рукою запрошує мене приєднатися. І ось ми знову разом у другий неймовірний вечір.

- Я щось забула, - спостерігаю за тим, як мені в тарілку потрапляє шматок чогось, що нагадує лазанью. - Що переможець отримає? І як ми будемо визначати?

- Гадаєш, доведеться визначати? - куточки його губ злегка піднімаються у хитрій усмішці.

- Ні, ну можемо і без цього…

Вже не зрозумію, є у нас конкурс вечерь чи ні. На цьому даху у мене всі думки плавляться, а варто глянути на чоловіка навпроти, то і зовсім розтікаються сиропом.