Розділ 29

Діана

Моєму здивуванню немає меж. Жест боса з переведенням до нас Тимура не вкладався у рамки його доброти. З чого б, питається?

- Ти серйозно Тима зробив другим помічником? - уточнюю, коли ми залишаємося наодинці у кабінеті Максима.

- Я вже замислювався й раніше стосовно цього. Така ставка є і передбачена. У Назара два помічники з самого початку. А я не міг взяти зовсім стороннього, ти ж говорила, що на тебе у тераріумі офісу заточили зуби.

- Не просто зуби, а ікла, - вношу поправку, деякі б так і вп'ялися за милу душу.

- І нам потрібно буде іноді відлучатися, - продовжує Максим. - Можливо, у відрядження поїхати. Та у будь-якому випадку, Тимур стане в нагоді. До речі, наскільки він уважний і знає офіс?

- Співробітника, більш здатного вловлювати майже всю інформацію, складно знайти. Тим усі чутки підхоплює і передає мені. Завдяки йому, я хоча б в курсі, що відбувається.

Зовсім не применшую заслуги. Тим, немов з локаторами ходить по життю. І навіть, якщо здогадається про наш "фіктивний" зв'язок, то нікому не розповість. Раніше тільки я одна була для нього близькою, тепер буде на боса молитися. Треба ж, як вдало зайшов.

- У такому разі, я спокійний, - бос сідає в своє крісло.

І варто йому кинути примружений погляд на мої губи, як вони зрадницьки горять. Пам'ять поцілунку водою не змити. Я намагалася, не вийшло. Від одних спогадів, гублюся і тремчу.

Не хочу прив'язуватися до фіктивного нареченого. Забороняю собі. Навіть прошу себе, триматися гідно.

А в підсумку? Варто йому напасти, як вимітаються думки, змінюючись нестерпним бажанням.

- Максиме, мені можна сьогодні піти раніше?

- Навіщо? - відриває очі від монітора комп'ютера.

З ним я точно, як у рабстві. Кожен крок під звіт. Цим бос особливо дратує.

- Хочу зустрітися з подругою. Посидіти у кав'ярні, поговорити. Так дівчата роблять, - їй богу, відпрошуюся, ніби мені знову десять.

- Думаєш, я не розумію? Між іншим, я теж сьогодні з братом їду в заміський клуб або в пабі час проведемо.

Залізна людина вміє розважатись? Хах.

Та невже?

Якщо і так, то скоріш за все без дівчат у них не обійдеться. Сам не покличе, то все одно до нього хтось прилипне.

- У нас більш скромна програма. З дому потім подзвоню, - мнуся біля столу Максима, вибираючи, якими словами прощатися до завтра.

Видавлюю з себе "Бувай” і вилітаю за двері.

Фух.

- Що? Навісив багато роботи? Лаяв тебе?

Тим налітає з питаннями.

- Ой, так, роботи величезний вагон, ледве впоралася.

Не казати ж колезі, що я з Максимом завжди у напрузі. Між нами, ніби натягнули дроти. У спокійному вигляді, вони висять собі та відпочивають. Але я знаю про них, і намагаюся не наступати.

Трохи що трапляється, у нас відбувається замикання. Кричимо, лаємося і вибухаємо. Другий варіант теж є: про нього пам'ятають мої губи, а я хочу забути і якомога скоріше.

З подругою трохи відволікаюся. Віка не змінює репертуар, їй що не скажи, буде означати - це нас з Максимом тягне один до одного.

Розповіла про варварський напад. На що подруга називає Максима пристрасним і запитує, де б собі такого знайти. Якимось чином грізний бос не для всіх і грізний. Ясна річ, вони ж не знають його, так як я.

- Цілуйся з ним частіше, твій бос і подобрішає!

Віка жартівливо вигукує з вікна своєї машини, коли я виходжу біля під'їзду.

- Та ну тебе! - відмахуюся від подружки.

На ліфті доїжджаю до свого поверху. Ось і квартира.

А цього навіщо сюди принесло?!

Безнадійно постукуючи у мої двері, стоїть Стас, власною (непроханою!) персоною.

- Навіщо приїхав?

- І тобі привіт, Ді, - підходить до мене і розглядає моє обличчя, шию, руки до ліктя, а вище блузка прикриває.

- Тебе в психлікарню відправити? Стасе, якого ти витріщаєшся?!

Я починаю нервувати. Начебто знаю його, як свою обробну дошку для риби. Але вся ситуація з колишнім хлопцем напружує. Навіщо приходити, якщо послала вже прямим текстом у дальньому напрямку?

Про всяк випадок, в квартиру кликати не буду. З'ясуємо все у під'їзді та й вистачить з нього.

- Ді, якщо кого і відправляти, то не мене, - руками не лізе, але ближче присунувся. - Просто скажи, він залякує тебе? Ти в щось вплуталася протизаконне?

- Не зрозуміла? З яких пір ти став слідчим?

- Я приїхав до офісу з тієї причини, що вже сказав. Ти була найкращою дівчиною з тих, які були у мене.

- Подяки чекаєш? - уточнюю я. - Не дочекаєшся. Ти - для мене найкращим не став.

Хоча все ж зі Стасом я стабільність бачила. Нехай почуття і не палахкотіли, не тремтіла як з Всемогутнім босом. Але якось мені жилося тоді спокійніше.

- Сьогодні з іншої причини тут, - Стас переходить на напівшепіт: - Я знаю тебе, Ді. Ти так не лякалася навіть при перегляді фільмів жахів. Коли твій наречений підійшов до нас, ти відразу при ньому розгубилася. І дивилася не любовно, а зацьковано. Моя чуйка сказала тоді, що справа нечиста.

- Ти в комп'ютерні ігри не переграв? Тут тобі реал, а не погоні зі стрілялками.

Злегка так, обережненько на землю опускаю колишнього, раптом у ньому застряг якийсь лицар темряви.

- Зараз поруч з нами нікого немає. Просто скажи, як є. Б'є тебе? Змушує провертати темні справи? Я ж читав у мережі, що ви разом нібито півроку. Які півроку? Ми з тобою тільки три місяці не разом.

Дивуюся прозорливості Стаса.

- Хіба мало, що пишуть. Всі ви, програмісти, вигадники.

На нашому поверсі зупиняється ліфт. Стас має рацію, я дійсно злякалася. Біля офісу, коли нас засікли, серце мало не вистрибнуло з грудей.

Дверцята ліфта відкриваються...

Ой! Симптоми повторюються.

Краще б сам чорт з кабінки ліфта вийшов. Але ні. Явище принесло фіктивного нареченого.

Максим вилітає і стає в стійку. Злющий як стадо чортів.

- Отже, так ми з подругою час проводимо?