Розділ 28

Максим

- І це все на нього? Він що, у норі просидів до зустрічі з Діаною?

Я переглядаю відомості на колишнього хлопця моєї фіктивної нареченої.

- В останній рік же, ось... - детектив тицяє пальцем по тексту. - Розгулявся хлопець. Змінив дві роботи. Квартиру взяв у кредит. І в пресі був помічений, як новий коханець актриси театру.

- Ти подумай. Наче супермен, а не очкастий гоблін.

Начебто нічого мені ще він не зробив, але бісить все, що з ним пов'язано. І я не відмовився б набити його замість груші в спортзалі.

- В акаунті тієї актриси вже змінився коханець. Скоріше за все отримав відставку.

- Вільний і голодний, хочеш сказати? - усміхаюся я.

- Ну, поки точно невідомо, будемо ще спостерігати, - детектив не ловить мій жарт, збираючи папери у кейс. - Спробуємо ще копнути, але навряд чи вийдемо на серйозні зачіпки.

Під "зачіпками" я назвав для детектива події, які колишній Діани побоїться для розголосу. Про всяк випадок хотів притримати на нього компромат. Але якщо вже Стас чистий, то сподіваюся, він просто зникне з мого горизонту і, на термін угоди, з життя Діани.

Виходжу провести інформатора до вихода з приймальні. І на тобі картина!

Помічниця сидить на столі, розмахуючи у повітрі ногами. Поруч стоїть довготелесий хлопець у смугастій краватці. Він про щось розповідає, мабуть, смішне, бо вона заливисто сміється.

Здуріти можна.

Третього нареченого Діани я просто не витримаю!

- Ти звідки тут узявся? - нападаю на зблідлого хлопця.

- Я е-е-е... зайшов випадково, у справі, не звільняйте, будь ласка.

Ясності нуль після його бурмотіння. Хлопець голову у плечі втягнув і прикинувся страусом.

Зате помічниця не здригнулася. Ну звісно, їй не звикати, водити до мене під ніс своїх хлопців. Для них сидіти на столі, для них щиро сміятися. А для мене - шипіти крізь зуби лише є в асортименті у Діани.

- Тимур тут працює. Максиме Юрійовичу, ви хіба не знали? - помічниця вибігає перед тремтячим хлопцем і закриває собою.

Мене б вона акулам згодувала, а дружків своїх готова захищати.

- Вже не працює, - кидаю через плече і входжу в свій кабінет.

Рахую до трьох. Не дорахував.

На "два" влітає до мене блондиниста фурія.

- Я що, не маю права з колегами спілкуватися? Тим мій друг, він один підтримував мене під час стажування. Не будь тираном! Скасуй наказ!

- Він погано роботу виконував. Тупим не місце в нашій корпорації, - стою на своєму.

Мені взагалі фіолетово на довготелесого. Простіше звільнити, ніж і його перевіряти.

- Ти його навіть не згадав! - верещить Діана. - У тебе зовсім немає душі? Тим тільки кредит взяв, щоб машину купити. Не можна звільняти людей, тому що твій настрій у дупі.

- А водити своїх дружків можна?

Підходжу і натикаюся на палахкотливі гнівом очі, що пронизують мене сапфіровим кольором. Діана часто дихає від обурення, від цього її груди під блузкою здіймаються. І на світлій шкірі шиї пульсує маленька вена, до якої доторкнутися хочеться.

- Ти не повинен все забороняти, - дівчина вимовляє уперто, закушуючи нижню губу.

- Тоді і ти мені не все забороняй…

Не витримую і накидаюся на її губи з поцілунком. Від несподіванки Діана охає, а я ловлю на вдиху весь її протест. Притискаю до себе і завожуся ще більше, коли вона піддається.

Здається, вона зводить мене спеціально з розуму. Ненавидить. Провокує. Роздратування тільки зростає, як і тяга до норовливої помічниці.

Але її ця... заборона на інтим. Доконає мене! Хоча б раз мені треба переспати з нею, тоді і перестану так біситися. Інші засоби пробував - не допомогло.

- Ти знову накидаєшся? Зовсім озвірів?

Сама мене за шию хапала під час поцілунку, але хто тепер винен? Угу, не тицяємо пальцями.

- Він до тебе залицявся? - гарчу і киваю на двері, за якими сидить непорозуміння у смугастій краватці.

- Кажу ж тобі, ні. Тимур дуже розумний, з категорії “вічний ботан". І йому, як і мені, у вашому Дієвському тераріумі немає з ким спілкуватися. А ти з ним так суворо, а він же... - починає схлипувати.

Цього мені тільки не вистачало.

- Якщо чекаєш, що я тебе більше не поцілую, то даремно.

Перебиваю Діану з іншого приводу, вона відразу спалахує густим рум'янцем. Не заважаю їй думати, чим мене надійніше прибити, і виходжу за двері.

Після поцілунку полегшення не прийшло, а в самій голодній частині тіла на Діану, взагалі страйк. Зате тепер є розуміння, що я не псих. Я той, кого дражнять подарунком, а відкривати забороняють. Кожен, мати його, день. А я хочу хоч раз відкрити "подарунок" і спробувати.

- І? Чого чекаєш? - звертаюся до дружка своєї шкідливої нареченої, він так і підпирає стіну, на тому ж самому місці.

- Не знаю, - хлопець сумно знизує плечима. - У свій відділ не можу повернутися, ви ж звільнили.

- Тим, або як там тебе. Чим ти слухаєш? - хлопець здригається від мого суворого тону. - Тебе не звільнили, а перевели. Поки будеш моїм другим помічником, потім ще щось придумаємо. Дійшло?

- Правда, чи що? - він уточнює напівшепотом з палаючими надією очима.

- Я на веселого боса схожий?

- Ні-і, на найкращого!

Повертаюся йти до себе і бачу у дверях Діану. Більше не злиться. Здивовано дивиться на мене, не як на ворога. Ховає посмішку і шепоче «Дякую».

Можливо, я поквапився на емоціях з рішенням, спочатку звільнити її друга, потім підвищити. Але нехай краще буде перед очима, і мені в команді стане в нагоді співробітник, який завжди нас підстрахує.