Розділ 25

Максим

У першому ж бутіку я гублюся і потрапляю в ідіотське становище. Діана зі мною сперечається, що це вона так себе почуває через мене. Виходимо з порожніми руками, не пройшовши і двох кроків від порога.

- Звідки я знав, що вам жінкам потрібно? - зриваюся я на фіктивну наречену.

Консультанти, як напали на нас: "А що вам підказати? Вам з літньої колекції? В який зал провести? Надійшли новинки суконь, будете дивитися?”

Налетіли. Оглушили. Брр.

Я відразу показав на дівчину, яка зі мною, і запропонував Діані самій обирати. Вона пройшла до першого стелажа, глянула на цінник і мало не знепритомніла. Зблідла, так точно. Виводити прийшлось.

- Що мені потрібно, я купую на розпродажах у доступних крамницях для звичайних людей, - обурюється, коли ми сідаємо у машину. - Фіктивною нареченою маю бути для тебе?

- А для кого ж ще?

- Так от, Максиме. Тобі дісталася наречена без фіктивного стажу. Мені потрібно розуміти, що ти хочеш від мене?

Їй треба все-все уточнювати? Прямо у збочених подробицях?

Тоді у мене вона того... там взагалі без одягу буває у нав'язливих думках.

- Все хочу.

Ну ось, зате не брешу.

Відкидаю дурні думки, а вони лізуть при вигляді моєї помічниці. Можу сказати, що справа зрозуміла. Адже вона кожен день на виду. Крутиться перед очима, не помічаючи, як мене дражнить і провокує. Дивацтва в іншому. Я згадую про неї, коли Діани і близько поруч немає. Блондинисте стерво мені скоріш за все щось таке підсипає у каву.

- Максиме Юрійовичу, - коли Діана роздратована, відразу переходить на “Ви”. - Давайте заздалегідь домовимося, щоб у другому бутіку не зганьбитися.

- Гаразд. Нам потрібно, крім офісного одягу, ще все, що там жінки носять. Нас можуть знімати репортери, на зустріч кудись поїхати. Ти вибираєш і мені показуєш.

Навіщо воно мені треба дивитися?

Я не міг собі пояснити. Раніше уникав будь-яких примірок. Так я навіть собі купую речі нашвидкоруч, інакше дратуюся, якщо потрібно довго приміряти.

Під'їжджаємо до другої крамниці. Місця дізнався від коханки, до мене на рахунок приходили суми на оплату покупок Карини. Найчастіше з центрального кварталу елітних будівель. Сюди і приїхали.

- Робимо вигляд, що ми пара. Ти пам'ятаєш, Діано? - беру її за руку.

- Я-то пам'ятаю, але розмовляй зі мною тоді не як мій бос. Ти ж сам скрізь віддаєш накази, начебто мені треба бігти за фінансовим звітом у бухгалтерію.

Накладки бувають, погодитися можу.

У мене теж немає фіктивного стажу.

- Не хвилюйся, буду м'якше на людях, - перед входом даю обіцянку.

- А без людей що? Тирана включати?

Що не скажу, ну все їй не так.

Не дівчина, а покарання якесь.

І коли я тираном був? Вигадала ж таке!

У другому бутіку ми відчуваємо себе впевненіше. Діана не непритомніє від цін, тримається. Займаю місце на диванчику навпроти примірювальної, мені приносять каву. І я чекаю в передчутті видовища. Сам собі дивуюся і сміюся над собою, спостерігаючи за розгубленою нареченою.

Консультанти тут не настільки галасливі. Спокійно приносять гору речей на примірку. Діана струшує головою, і на мене здивовано озирається.

- Міряй усе, - киваю консультанту, схвалюючи.

- Тут же речей на п'ятьох, - стогне ця мучениця.

- Я вам тільки половину принесла. Інше ще підбираємо, - бадьоренько повідомляє консультант і закочує стійку з вбранням прямо у примірювальну.

Діана ховається на примірку і незабаром виходить. У мене відчуття, що і не йшла нікуди.

- Ти переодяглася хіба?

- Не помітно, чи що?

Крутиться в такій же по вигляду чорній спідниці по коліно і світленькій блузці. Згадав! Входила туди вона в сірій спідниці.

- Якщо подобається, то візьмемо, - зовсім вже ображати її смак мені не хочеться. - Давай далі, що ти хотіла надіти і не вважала за потрібне купувати. Я чекаю.

- Добре. Зазвичай я вибирала з необхідного, - бурмоче і за ширмою ховається.

Цього разу чекаю її довше.

- Ну як?

Отетеріти…

Відкидаюся на спинку дивана, розглядаючи дівчину з голови до ніг.

На Діані красується сукня до середини стегна, відкриваючи чудовий вигляд на стрункі ніжки. Волошковий колір тканини підходить до її очей, а зверху виріз підкреслює груди, і я саме туди і витріщаюся.

- Мені здається, воно якесь занадто.

Діана сумнівається, але не я.

- Беремо! - ловлю себе, що знову наказ віддаю тоном боса, і намагаюся пом'якшити: - Діано, нам стане в нагоді така гарна сукня.

Консультант тихенько хіхікає. Пролунало двояко, згоден. Мені ця сукня точно не стане в нагоді, але хіба що, дивитися на помічницю без суворої упаковки, ніби з черницею працюю. І потім, раптом доведеться довше затримати наш договір…

Наступні примірки я коментував все жвавіше і бурхливо. Забувався і вимагав, навіть примушував. Згадував і прикривався - треба для справи. Навіщо нам весь час потрібно було щось таке, що виділяє груди або пружні сідниці Діани - пояснити набагато складніше.

Як прийнято говорити в таких випадках: діяв за натхненням. І у мене воно спрацьовувало в бік не голови.

- А в цьому мені куди ходити? - Діана виринає з примірювальної, коли я каву пив.

Та так і вдавився, дивлячись на збентеження дівчини.

Короткі шортики з маєчкою. Напівпрозора тканина.

О та-ак! Нарешті!

Я не дарма тут дві години протираю диван і п'ю третю кавову чашку.

- Кхм-кхм, це піжама, - уточнює з покашлюванням консультант, а Діана спалахує і мчить назад.

Ну ось, найцікавіше і розглянути нормально не дали.

- Ми беремо такі два комплекти! - не стримуюся, і даю розпорядження працівниці бутіка.

- Білизну показувати не буду!

Діана вигукує через ширму.

- Це ще чому?

Я проти подібної несправедливості, якщо що.

- Потім краще зроблю сюрприз, - розумію її слова так, що для вух консультанта, тому не стала мене посилати, прикриваючись чарівним «потім».