Розділ 24

Діана

Ні, ну мені ось ще цього не вистачало для повного щастя.

- Стасе, навіщо ти приїхав і викликаєш мене під час роботи?

Дзвінок охорони з проханням вийти для зустрічі через важливу справу, міг означати багато чого.

Припустимо, кур'єр не захотів підніматися.

Може, для боса було потрібно щось передати, але не ганяти ж Його величність, коли є вірна помічниця, до того ж наречена.

Ой, та що завгодно могло трапитися, навіть подруга прийти.

Але я стою зараз в цілковитому здивуванні навпроти колишнього хлопця. І прошу зауважити! Не я його кинула. Два місяці тому цей гівнюк проміняв мене на актрису, бачте, зі мною нудно йому було. А йдучи, порадив, повертатися в провінцію, мовляв, все одно з мене не буде пуття, бо велике місто не шкодує сірих мишок, знищує пачками їх дурні надії.

- Ді, я багато думав про нас... - Стас мнеться, поправляючи на переніссі окуляри.

- Про яких нас? Ти з пам'яттю посварився? - все ще зла на нього, тому відразу вибухаю.

- Пробач, мені потрібен був час, щоб усвідомити, - і простягає мені букет з білих троянд.

Треба ж, як розщедрився!

Поки зустрічалися, пару разів тільки букет зів'ялих хризантем від нього отримувала.

- Ді, вислухай мене. Я не міг чекати, боявся зовсім запізнитися, - тицяє квіточки і за руки хапає.

- Якщо на розпродаж поспішав, то тобі не до мене. І взагалі, до своєї актриси поспішай, - мені не важко нагадати.

- З нею розлучився. Я вільний для тебе! - тішить і далі торохтить: - Мені потрібна тільки ти. Вважай нашу розлуку перевіркою. І раз я не забув, то значить... покохав. Так, я кохаю тебе, Діано!

Очманіти, що діється.

- Стасе, ти це…

Підбираю слова, щоб якось м'якше послати.

Він не бос - колишній хлопець більше тягне на мої співчуття.

Інша справа Максим Нахабавич, його і не подумаєш шкодувати, можливо, побоюватися, остерігатися, біситися від того, що я просто куплена річ на час користі для господаря.

- Ти запізнився, Стасе. Я вже не вільна дівчина.

О та-а-ак!

Збулося.

Я сказала те, що уявляла сотні раз.

Мріялося мені так: йде колишній хлопець зі своєю актрисулькою, а тут я їм назустріч, вся така ошатна, красива, зі своїм чоловіком. Стас у мене запитає: “Як ти, Ді?” А я відповім: “Як бачиш, я вже не вільна дівчина”.

Заради цього моменту тріумфу можна фіктивність і приховати. Віці розповім, ось вона порадіє.

- Я тому й поспішав, - тужливо тягне Стас. - Спочатку побачив в інтернеті нових босів корпорації Дієв. Згадав про тебе, почав читати і там мені й попалося, що ти стала нареченою. А до того ще й помічницею встигла влаштуватися.

- Тоді ще раз питаю. Стасе, навіщо ти тут?

У мене терпіння вже лопається. Озираюся на двері. Раптом всемогутній Максим мене шукати почне? Треба швидше закруглятися, квіти тільки повернути.

- Наречена ще не дружина. Повернись до мене, Ді. Я купив квартиру, ти зможеш до мене переїхати. Хочу, щоб я став твоїм нареченим!

Хотіти не шкідливо, збираюся відповісти, але мені заважає розлючений рик.

- Не зрозумів? Якого біса тут відбувається?!

Обертатися боюся, але це і потрібно. Максим підлітає до нас. Вириває у мене з рук букет і засовує колишньому за пазуху.

- Максиме, ти, може, неправильно зрозумів…

Стасу і сама б дала стусана, але бос його прикінчить швидше.

Порівнюючи двох наречених недороблених, можу відзначити, той, що фіктивний, міцніше, вище, привабливіше... Ой, з останнім, випадково вирвалося. Індик пихатий він, хоч поруч з ним я і думати забула про Стаса.

- Ще раз твою очкасту пику побачу, розбиратися не буду, хто ти такий. Відвали від моєї нареченої! - гарчить на колишнього Максим, а потім бере мене за руку. — Нам треба повертатися в офіс, люба. Я хвилювався, куди ти пропала.

І потягнув у своє лігво назад.

Весь шлях до нашої приймальної бос стримано поводився. Тільки пальці мені передавлював, міцно стискаючи у своїй великій долоні.

- Тепер нормально поясни…

- А ти не кричи на мене!

Наодинці, перебиваю скаженого звіра.

- Дивись мені, якщо збрешеш про брата, то я, то я…

І цей чоловік мене називав психопаткою. Сам носиться туди-сюди по кабінету. Папки зі столу жбурляє на різні боки. А підбирати потім хто буде?

- До мене приходив колишній хлопець. Навіщо мені брехати?

- Звичайно, нема чого, - бос пихкає і до бару мчить. - У тебе ж немає нареченого, немає договору, подумаєш, хлопець. З ким хочу, з тим і зустрічаюся, квіточки беру.

- Але й коханки у мене також немає, - вчасно не встигаю язик прикусити.

- Та-ак? Це до чого ти?

Максим відставляє пляшку і підкидає брови, начебто здивований.

- Якщо нам не можна ні з ким зустрічатися. Тоді уточни, кому саме - нам або тільки мені? Знаєш, мені теж непросто було послати колишнього хлопця, але я це зробила заради договору.

Брешу і не червонію.

Не той випадок!

- Цього сморчка непросто? Та нафіг він тобі?

Кому що, називається.

Стас, між іншим, програміст, який подає надії.

А я... я... хто? Якщо чесно, заплуталася.

- Потрібен був він мені. - вже треба б заткнутися, а з мене брехня рікою ллється. Дайте мені кляп! Скоріше! - Може, я мріяла про надійне чоловіче плече, стати справжньою нареченою. Тимчасово не зможу, тобі ж тепер вірна. Зате ти нас можеш підставити зі своєю крихіткою, бо ти бос. Тобі все можна.

Рот сам по собі закриватися не хоче, а на язиці ого-го скільки крутиться. Доводиться ногами рятуватися. І я вилітаю з кабінета у приймальню.

Сідаю за комп'ютер і тупо клацаю мишею, не дивлячись у монітор. Чому мене розлютило підтвердження про коханку? Нехай проводить з нею час, рідше бачити буду цього нахабу. Та плювати на неї. І тут же в думках: а яка вона?

Легше зробити Стаса винним. Авжеж! З його приходом всі проблеми. Прокинувся, теж мені. Актриса його кинула та про мене згадав. Щастить мені на козлів.