Розділ 20

Максим

У залі приглушують освітлення. Я відчуваю, як Діана тремтить, рухаючись в такт разом зі мною. На нас звернена увага всіх у залі. У будь-який інший момент мені було б плювати.

Але... ця думка…

Повинні повірити, що ми разом. Від успішного плану залежить моя частка в корпорації. Розслабитися нелегко. Вантаж тисне і тисне.

Поки я зробив все, що міг. Відпускаю сумніви і притискаю дівчину міцніше, пірнаючи носом у шовковисті локони її золотистого волосся. Безумовно мені подобається її ванільний запах, то як вона плавно рухається. Діана бісить і притягує, дратує, як ніхто раніше. І в думках оселилася, як ніхто і ніколи до неї.

- Максиме Юрійо…

- Тшш… ти тепер моя наречена. Тільки по імені.

Про все нагадувати доводиться.

- Як скажете... скажеш, але де моя каблучка?

Діана піднімає голову і впивається синявою своїх очей. Помічає моє здивування, і я чітко бачу, як комусь захотілося насміхатися.

А ось і не вгадала, фіктивна наречена.

Нехай рахунок на цей раз на її боці, бо я, справді, забувся. Як побачив замість звичної помічниці - принцесу, ледве згадав, куди я взагалі збирався. Але, звичайно ж, їй не скажу.

- За моїм планом, ти отримаєш каблучку після танцю.

Розумніше нічого вигадати не міг?

Вона цього не запитала, але я і без слів здогадався. Внутрішній голос був солідарний з норовливою блондинкою. Ти геть здурів, Максиме.

Пісня тільки закінчилася, нас оглушили оплесками і я, під виглядом уважного джентльмена, потягнув свою наречену до найдальшого фуршетного столу.

- Навіщо сюди? Тут немає тістечок!

Ну кому що, називається.

- Уяви, що я тістечко і дивись так на мене. З коханням в очах. Намагайся хоча б!

- Гаразд. Ти тоді те, карамельне, яке мені не дісталося через тебе, - порівнюючи, ще й облизнулася.

- Та хоч кокосове, - намагаюся не піддаватися чарам хитрунки. - Опусти праву руку під стіл, - і показую їй, куди треба.

Дістаю з кишені каблучки для заручин. За легендою вона раніше відбулася, а сьогодні просто оголошення зробили. Шоу з пропозицією руки і серця я відкинув. Стільки мені не випити. Тверезим не зможу.

Всяке бувало в моєму житті. Навіть від поліції колись збігав. Але на дотик я не чіпав пальці дівчини, це так, щоб не дивлячись. Нібито ми причаїлися і займаємося, хтозна чим. Знаходжу потрібний палець і обережно одягаю кільце, яке з ранку мені доставив кур'єр з ювелірного бутіка. У Діани ніжна шкіра. І доказ нашої фіктивної зв'язку з легкістю ковзає до основи безіменного пальчика.

Свою каблучку я одягаю за секунду, там з розміром не помилився.

- Ну як, не спаде? - уточнюю, а то прикидав на око, який у неї палець.

- Трохи широкувате, зате яке гарне... - Діана тимчасово губиться, замилувавшися на пристойного розміру діамант.

- Ця модель з тих, що повинна бути у нареченої співвласника корпорації.

Так, з таким розрахунком я і вибирав.

Без всяких ахів і охів. Зв'язався з директором бутіка і назвав свої вимоги.

- Що ще в мене має бути?

- Хм-м, - я замислююся, уявляючи на місці Діани товар, який треба втюхати в якості правдивого. - Можливо, гардероб поповнити. Завтра даси розміри, і тобі все привезуть.

- А якщо мені не сподобається щось?

Ну ось, починає махати своєю думкою.

- Головне, щоб сподобалося мені. Ми уклали угоду, якщо пам'ятаєш. Я вмію розраховувати кожен крок і досягати своїх цілей. Я вирішую, ти виконуєш.

- У мене відчуття, що я стала нареченою робота, - Діана підтискає невдоволено губи, продовжуючи діставати: - Коли ти востаннє хоч щось робив не заради своєї користі? Га?

- Хто б говорив, - усміхаюся я.

- Та я... я багато всього роблю не тільки заради користі. Не кидаю друзів у біді, наприклад.

Слухаю її і думаю зовсім не про друзів Діани. Що я робив раніше, мені не хочеться згадувати. Стає цікаво уявити, яке “бажання” не для користі, я можу отримати зараз.

- І ще я хочу допомагати притулку, завести цуценя, а потім…

Є!

У мене є таке бажання.

Діана жваво перераховує свою безліч майбутніх добрих справ, така кумедна. Якщо не сердиться, то стає мила. А якщо стоїть, настільки близько, як зараз, то так, вона точно бажана.

- Максиме! - обурений вигук з її балаканиною я різко накриваю губами.

Вириватися вона занадто не зможе, інакше помітять. Але я і не даю. З жадібністю пробую смак її губ.

О та-а-ак! Це те що хотів, те про що думав і стримувався. Напруга у її стиснутих пальцях в мої плечі, поступово спадає. Діана і сама тепер тягнеться. Наш поцілунок стає спекотніше і немов затягує на глибину. Дурманить. П'янить. Я не чую свого дихання. Я чую дихання двох.

Очманіти.

У мене тільки від одного поцілунку з фіктивною нареченою вже зносить дах.

Поки повністю дах не знесло, я відриваюся. В ширінці справа кепська. Хоч бери, та лід туди закидай.

- Навіщо? - ображений дівочий погляд на мене.

- Ти питала, і я тобі відповів. Вважай, що наш поцілунок не входить в перелік моїх планів і розрахунків.

Так і є. Мені вистачить її ролі і без переходу кордонів. Тільки ось ці межі... нестримно ваблять та спокушають мене.

- Гаразд, я так і зазначу, - Діана киває з прищуром. - Тільки й у мене на один пункт стало більше. З'явилося нове величезне бажання. Зовсім не заради користі - врізати комусь у пах. І навряд чи я промахнуся!

От стерво! Трохи з язика не зірвалося.

Відволікло тільки те, що Діана різко пригорнулася з доброю посмішкою до мене.

Недарма. І я не помилився.

До нас підійшов Назар і передав прохання діда, підійти до його столу…