Розділ 18

Максим

На корпоратив я вирушаю з офісу. Навіть їхати не доводиться. Ресторан розташований прямо навпроти, всього лише дорогу перейти.

Навіщо в такому випадку моїй помічниці знадобилося без мене раніше виходити? Що ще за відмазки: робочий день закінчився? От нехай тільки запізниться або спробує на річницю не прийти. Я ж бачив по ній, як сильно горіла бажанням.

- Ти чого тут?

Біля входу в ресторан зустрічаю брата, водночас киваючи розчепуреним співробітницям.

- Вийшов зателефонувати, а то всередині гучно, - Назар мені відповідає і перемикається на прийнятий виклик.

- Добривечір, Максиме Юрійовичу! - це звучить майже що хором від прибулої зграйки дівчат співробітниць.

Я вітаю жінок, і очі розбігаються, аж рябить від яскравості фарб на обличчях і нарядів, немов зібралися на справжній бал. Не те що моя помічниця, від неї тільки капості чекаю. Зухвала і гостра на язичок. Що їй не скажи, на все знайде відмовки. Ось все у неї через... Стоп. А якщо вона мене надумала кинути?

Набираю її номер - гудки без відповіді.

От дідько! Невже в цьому і є причина, чому Діана поводилася сьогодні тихо?

Ну так, ясна річ. Готувалася до втечі. Ось же зараза така.

- Максе, у мене новина! - Назар прибирає телефон і відволікає мене від плану з розправою. - Я, здається, знайшов собі варіант, як врятувати заповіт.

- І коли ти встиг? - дивуюся я, ще зранку він не знав, як бути далі.

- Ну, це ще не точно, але задумка відмінна. Потім тобі покажу свою кандидатку.

- Радий за тебе одного, - тисну братові руку. - У мене, схоже, кандидатка втекла…

- Очманіти. Ось це красуня! - Назар присвистує, потім округлює очі. - Стривай, брате, це ж твоя помічниця в лімузині під'їхала!

Чого?

Черговий жарт, чи що? Вдалий вийшов, і я нервово сміюся, уявляючи на секунду таке.

Але все ж розвертаюся, хоч підіграти жартівнику.

- Матір моя!

Так я реагую далі.

Зграя співробітниць збоку від входу охають і шепочуться, про що, я не прислухаюся, ноги самі несуть до помічниці назустріч.

- Вибачте, що запізнилася на півтори хвилини, Максиме Юрійовичу, - з викликом блищать її небесного кольору очі, і губи, трохи зворушені рожевим блиском, тремтять в хитренькій усмішці.

- Не пробачу, - якось само виривається.

А як тут пробачити?

Мені потрібна була сіра мишка на роль кандидатки.

Якби не Назар, я міг так швидко не впізнати в цій Діані простувату блондинку для порятунку бізнесу. Де її мішкуватий костюм? А де затягнуте волосся в гульку? Замість сірої мишки переді мною - пантера, стоїть і тягнеться мені краватку поправляти.

Тепер дотримуватися її головної умови буде складніше. При одній думці про це вже ширінка стискається.

Тонка тканина сукні облягає фігуру дівчини, струмує по стегнах, відкриваючи розкішний вид на стрункі ноги. Декольте так і вабить, не тонути б, триматися. І золотисте волосся, завитим каскадом, наче хвилями спадає на плечі. Діана не стала іншою, але ось це все... вже не знаю, як так підкреслило, чим її природа нагородила, що я й розгубився від такої краси.

Очманіти, у мене помічниця!

- Так-то краще, - заявляє вона задоволеним голоском, залишаючи мою краватку у спокої.

- Ти теж, Діано, виглядаєш м-м-м... пристойно. 

Тьху ти, що я несу?

Викопав же десь слово таке.

- Приємно, що ви оцінили. Дуже стараюся для премії, - помічниця з легкістю відбиває мій комплімент, мовляв, не для тебе тут красою сяю.

- Щодо премії, я подумаю, - приймаю важливий вигляд, і показую, що нам вже час на свято йти.

Перед входом згадую, що їй збирався сказати та попередити. Але чи треба?

Тим паче враховуючи, як помічниця мене шокувала. І не в перший раз же доводить. Отже, обійдеться.

Скоро будемо квити, Діано.