Розділ 17

Діана

- Подумаєш, прикрикнув пару раз. Чого ти починаєш? - заспокоює мене Віка, під час нашої зустрічі в кав'ярні після роботи.

- Та ти ж не бачила його! Він... він трохи свою краватку від Армані зі злості не з'їв. Усю дорогу бухтів роздратовано. Я все правильно робила, поводилася стримано. Мало йому! Що треба нормально не пояснює, але біситься. У-у, тиран кровожерний, так би і  вліпила йому по дорогоцінній привабливій фізіономії.

- Вже вліпили, якщо що, - з покашлюванням нагадує подруга. - Один раз по Інфініті чітко влучили. Впевнена, що хочеш повторити?

- Я не розумію. Ти моя подруга або мого боса?

Знайшла, кого вигороджувати. Максима Юрійовича навіть укол від сказу вже не візьме. Запущений випадок. Обійняти і плакати.

- Твоя, твоя, Ді, - скоріше уточнює подруга. - Ось я думаю про твого боса, що його могло так розлютити?

- Вже не знаю я. Партнер по бізнесу міг. Раптом бос щось відчув? Обманом повіяло або умови угоди стали іншими. І дід Горинич теж напружувати здатний.

- Хм-м... ні, більше на чоловічий голодняк схоже, - у Вікі думки пішли в інший бік.

- Ось кому це не загрожує, то це Максиму, - ні крапельки не сумніваюся. - У нього жінок повно. Коханка точно є. Сама ж говорила, який він розкішний мачо.

- А може й не одна. Три або п'ять!

Де логіка в підрахунку Вікі краще не питати.

- Звідки голодняку тоді взятися? - ловлю її на слові.

- Набридли. Приїлися. Ми не знаємо, які вони. Але ти, Ді, могла б їх затьмарити. Ну, або показати, що не така вже простачка, як твій Максим Нахабавич думає.

Зустрілися ми з Вікою на моє прохання. Так, я скиглила в слухавку. Так, як швець лаялася. І ще збиралася прийти на банкет з нагоди річниці у самому найгіршому вбранні. Як мені сказав Максим? Ти будеш там в будь-якому вигляді?

Ну ось зачепило мене, що мій вигляд настільки непоказний, що у нього і назви немає. Будь-який. Серйозно?

Віка швидко зрозуміла проблему. Замість рвання, причепилася до мене, щоб я там навпаки вся блищала. Вже офіціанти на нас косяться, до того ми сперечаємося: бути мені обдертою Попелюшкою або гламурною принцесою.

- Згадай офісних базік, га? Все одно будуть думати, що ти з босом спиш. Зате бляклой міллю називати перестануть.

Для Максима намагатися мені взагалі не хотілося.

Якусь гидоту йому зробити в помсту, от це за милу душу. З усією спритністю побіжу, тільки покличте.

Але намагатися... Ох-х. Мені і на роботі вистачає. Я йому сьогодні переплутала сорт кави і не той принесла. Гадала, проковтне мене цілком. Врятувала знайдена сережка і пізніше Дід Горинич.

Спочатку Бос роздув ніздрі, очі викотив і зібрався гарчати. Але! Завдяки нападу, Його величності Максима Гадського, я затрималася і прийняла покірний вигляд, опустивши очі до підлоги. Такий прийом вирішила спробувати, щоб боса скоріше приводити в себе. І там, біля його брендового черевика, я і помітила свою пропажу. Мені ці сережки бабуся дарувала, необхідно було їх знайти.

Кинулася до Максима Юрійовича під стіл, поки він величезною лапою не ступив і не розчавив дорогу для мого серця сережку. Від несподіванки бос сіпнувся і… зі стільця звалився.

Отже, зрозуміло, якби не дід Горинич в той момент подзвонив - не сидіти мені в кав'ярні, не пити капучино з подружкою. Кінець був близький, дуже близький.

- А може ти і права, Віко. Мене багато хто не знав в офісі. Тепер сприймають по плітках. Ну що ж, все-таки піду з гарним вбранням.

Ось так я і змінюю своє рішення, бо не хочу поступатися піраньям.

- Алілуя! - радіє Віка на весь заклад.

- Одягну свою синю сукню. Туфлі на підборах і піду…

- Ді, якщо ти про свою синю сукню, яку я пам'ятаю, то йди тоді на річницю в минуле. Років так на п'ять-шість тому. Зараз ти тією сукнею нікого не затьмариш.

Ну ось, починається.

Пристойна у мене сукня. Та що там, як нова виглядає, я обережно носила.

- І де я, на твою думку, нову сукню візьму? Весь бюджет витратила на покупку костюмів для офісу.

- І тебе тільки це турбує?! - подруга крутить головою з тим виразом обличчя, що я майже безнадійна. - Крім одягу, ще потрібна професійна зачіска і макіяж. Це тобі не одягнула сукню і побігла. Приголомшливий образ потрібно створити!

Саме в цей момент мені ще більше захотілося уникнути корпоративу.

- Спокійно, Ді. Не падай тут, - Віка махає у мене перед очманілим обличчям. - Забула, хто працює в студії краси? Я ж у тебе є! Домовлюся зі своїми, щоб прийняли по дружбі. Сукню у мене візьмеш, трохи вшити не проблема. Зробимо так, щоб у Максима щелепа відпала. Ну як?

- Не думаю, що він помітить. Ось піраньї, так.

- Нам треба, щоб помітили всі, - скидати мого боса з рахунків Віка не хоче.

Моє хвилювання неймовірно зросло. Сама себе переконую - мені все одно, помітить новий образ Максим чи ні. Йому ж аби я роль виконувала. І все одно приходять нав'язливі думки, в яких стає важливо: що скаже, як подивиться, і як себе там поведе…