Розділ 14

Максим

Довго у коханки вирішив не затримуватися. Зранку мені стане у нагоді свіжий мозок, а за ніч мені Карина його винесе, хоч і бонус вийде дуже привабливим…

- Карино, мені серйозно вже час, - відриваю від себе спекотну брюнетку з апетитними формами на мій смак, і прямую в бік передпокою.

- Максе, ну почекай, - біжить вона слідом. - Пам'ятаєш, ти на тому тижні казав, що кудись поїдемо разом? Мені ма-а-ало тебе, любий, хочу бачитися частіше.

Встає на носочки і тягнеться до губ для поцілунку

Але я в цей момент згадую, що збирався їй сказати з приводу зустрічей, та все вилетіло з гарячою штучкою в ліжку.

- Так, Каро, стривай. Є розмова, - опускаю долоні їй на плечі і трохи відсуваю від себе.

- А поцілуватися? - муркоче вона і переграє, є за нею таке.

- Найближчим часом нам доведеться бачитися рідше.

- Це ще чому? - хмуриться, а в світло-карих очах її читається переляк.

- Заспокойся, кредитку не забираю, - відразу про важливе для неї. - Я ж тобі говорив, що новий бізнес, роботи набагато більше. Поки в усе вникну та розберуся. Загалом, часто мене не чекай і запам'ятай найголовніше - в офіс Дієвих не приходь.

- У-у... стільки заборон для мене. У минулий офіс ти дозволяв мені заглядати. Пам'ятаєш, я тобі масаж там робила? - і кинулася мені плечі розминати через сорочку.

- У кабінеті директора “Дієв Плей” незручно проводити сеанси. Але я не відмовлюся наступного разу від масажистки. До зустрічі, красуне.

Обнадіюю коханку і виходжу в під'їзд.

Щодо масажу, я сказав взагалі серйозно. Карина - професійна масажистка. У минулому працювала у фітнес-центрі, потім у чоловічому клубі. Можна сказати, ми на сеансі з нею і познайомилися. Іноді її заносить, але я чітко ставлю рамки, що серйозних змін в статусі холостяка не планую на найближчі роки.

... У другий мій робочий день я заходжу в головний офіс корпорації, яка носить моє прізвище, набагато впевненіше попереднього. Добирався на таксі. Інфініті вирушила в ремонт, сподіваюся, мій кросовер кольору баклажану приведуть у пристойний вигляд. Вчора я ще сумнівався, наскільки вдасться провернути з умовою за заповітом, зараз же пташка в клітці. Норовлива пташка попалася, але і не з такими справлявся.

- З'єднайте мене з генеральним, - кидаю прохання сек'юріті перед входом у ліфт.

Піднімаюся до себе. Помічниці ще немає, але я раніше приїхав. Скоро з'явиться, аби по дорозі знову не зустріла пригоди на свою пружну дупу.

Сам себе смикаю... чому пружну? Мені-то звідки знати? Лізе в думки що попало, гаразд би коханка, тоді б я себе зрозумів.

У кабінеті беру телефон, і дід одразу бурчати починає:

- Максиме, ти чому вчора послав нашого головного постачальника? Якого біса ти зв'язався з Князєвими? Я терпіти їх не можу, вони ж на конкурентів працюють.

- А тепер працюватимуть на нас. Навіщо нам мотлох зі знижками, якщо можна на нове обладнання домовитися.

- Ось вже розумні які, що ти, що Назар…

Дід жене з три короби, але я майже не слухаю, бо увага моя на столі.

Що це за послання таке?

Читаю:

"Заява про звільнення за власним бажанням".

Підпис з закорючкою стоїть і дата вчорашня.

Падаю на своє робоче крісло. Слухаю діда далі та думаю: прийде помічниця чи ні?

А я вже Інфініті віддав у ремонт. Невже Діані мало квартири і посади? Після нашої угоди дам їй направлення у відділ маркетингу, теж цілком собі непоганий перехід від молодшого помічника менеджера.

Зачіпаю рукою підлокітник, пальці натикаються на щось липуче.

Кхм... вчора такого не було. Доторкаюся ще - липне.

Підводжуся.

Очманіти!

Все сидіння облито якоюсь гидотою. Мої костюмні штани теж липнуть.

- Через п'ятнадцять хвилин чекаю на нараді. Рекламщики підготували макети і представлять нам свій проект.

Дід закінчує промивку мізків і відключається.

І де я нові штани за п'ятнадцять хвилин візьму?

На моїх же плями залишилися!

- Доброго ранку, Максиме Юрійовичу! Вам там зручно?

Тьху ти, щоб її.

Помічниця з'явилася. А я в це час нахилився над стільцем і нюхаю, що воно за гидота. Діана застала мене у самий незручний момент.

- На чай схоже. І я п'ю з цукром... Діано Віталіївно, ви часом не знахабніли?

Йду до неї із заявою.

- З чого б це? На роботу прийшла вчасно! - ніби насміхається зараза, але задкує до дверей.

- Чому не попередили? А якби заяву хтось побачив?

Розсіяний погляд сапфірових очей концентрується на мені.

- Ми б пояснили тим, що сварилися. Так буває у наречених, ну ви зрозуміли, Максиме Юрійовичу.

- Більше ніяких фокусів!

Рву на дрібні клаптики її заяву і викидаю в смітник. За спиною чую приглушене хі-хі.

- Так, і мало не забув, - повертаюся до неї. - Хтось захотів пригостити мене чаєм нетрадиційним способом. Я оцінив. І для моєї помічниці з'явилося нове завдання.

- Ви… ви… навіщо роздягаєтеся? Хочете накинутися на мене з самого ранку?!

Діана червоніє, як смужки на моїй краватці, і знову на неї найшло, що я її хочу. Скажена дівчина, складно таку зрозуміти. Всього-то штани з себе зняв.

Я б ще зрозумів, якби заплющилася, наче вразлива занадто.

Але ж ні, вона втупилася на мої боксери з відкритим ротом. За розширеними зіницями оцінюю, що я дівчину вразив. Тільки і в моїх боксерах реакція себе чекати не змусила.

- Що? Так сподобалося? - простягаю їй штани.

І треба ж у цей момент Назара принесло.

Брат відчинив двері та ошелешено завмер на секунду.

- Ну ви даєте! Ранок же ще!

Двері зачиняються з гуркотом, брата здуло з моєї приймальні.

Уявляю, скільки він тепер буде мене цим підколювати. Тільки вчора я його запевняв, що не збираюся заводити стосунки з блондинкою. Це чисто ділова угода.

А все через кого?

Я не знаю, як довести, але відчуваю, перекинутий чай - справа рук моєї помічниці. Хто останній виходив? Хто підсунув заяву?