Розділ 13

Діана

Через три години після вторгнення боса на мою територію, я сиділа з подругою в барі і потягувала через трубочку прохолодний коктейль. Тільки я в думках помилилася. Максим перебував на своїй території. Адже тепер він власник квартири, роботи, мого життя.

- Ді, ти нормальна взагалі? Такий шанс випадає раз на мільйон! А ти ще мені тут скаржишся! Квартиру дадуть, грошей, піраньям в офісі ніс утреш. Круто ж!

- Якось не мріяла я про такий шанс, - бурмочу і далі п'ю коктейль, а коли злюся, кусаю шматочок лайма.

- Ну добре, що не так? Твій бос - розкішний чоловік, я ж його бачила, - закочує Віка очі до стелі.

- І як ти встигла його розкішність розглянути під час втечі?

Вона ж мені трохи руку не відірвала, коли тягнула рятувати свої нирки.

- Мені й побіжного погляду вистачить, - подруга посміхається хитренько. - Зате я здогадуюся, що чоловік твоєї мрії і бос - підозріло схожі. У твоєму під'їзді обидва опинилися. Чи я помиляюся? Га?

- Схожі чи ні, яка вже різниця, - психую при одній лише згадці про боса.

- Велика, Ді. Велика! А раптом це доля? Мені потрібно було бахнути своєю автівкою по Інфініті. Виходить, що я впоралася. Тепер ось тобі пощастило нарешті! Звертайся, ще можу повторити, якщо що.

- А нічого, що хтось трясся і боявся недавно? І ти не називала це “пощастило”, а просила від боса втекти.

Мені нагадати нескладно, тим більше часу мало пройшло.

І як же швидко у Вікі змінюються погляди. Варто було тільки дізнатися, що за вм'ятину не треба платити.

- Тоді я не знала, що наше зіткнення на краще. Тепер ось взагалі не сумніваюся. Гм-м... у кого б так врізатися ще, щоб і мені квартиру подарували та допомогли кредит на машину закрити скоріше, - задумливо тягне подруга.

- Гадаєш, мені буде легко роль нареченої грати? За просто так дістанеться?

Дійсно, для мене пропозиція боса, це реальний шанс пробитися в мегаполісі.

Ну немає у моїх батьків можливості все на підносі подавати. От у Максима Юрійовича з братом все пречудово, в шоколаді. На золотих пелюшках виросли, грошей рахувати не звикли.

- Що ти скиглиш про своє непросто, Ді? А я тобі на що? Найкращу наречену з тебе зробимо!

- Віко, тихіше. Тут багато вух.

Про те що я стану нареченою, сусідні столики теж дізналися. На мене обернулися подивитися, що ж там за щасливиця така. Мене так і підмивало людям уточнити: “Не заздріть, я тільки на час договору".

- Ді, ну от уяви, що ти йому сподобаєшся нареченою настільки, що він потім…

Ото вже подруга розмріялася, чи досить їй коктейлі замовляти.

- Потім нічого не буде, - розчаровую подругу. - Навіть не починай, гаразд? Віко, як ти не розумієш, бос спеціально підбирав таку, щоб потім спокійно викинути зі свого життя, коли необхідність закінчиться. З величезної кількості дівчат моя особистість, виходить, сама убога.

- Тоді й не забувай про нагороду. Не просто викине, а щедро заплатить. І хто буде убогою після цього? Га? Давай краще чекати на успіх!

Простягає келих, цілячись, стукнутися з моїм.

- Краще за моє терпіння!

Зі стогоном відповідаю на тост, і ми закріплюємо побажання дзвоном келихів.

Зрозуміти б тепер, як поводитися завтра.

Якщо я ще не наречена, тоді повинна бути просто помічницею?

Максим взагалі розуміє, що різко нареченими не стають? Навіть фіктивні повинні попередньо створювати закоханий вигляд. Ох, знати б ще, як це мені вдасться…