Розділ 12

Діана

Ще трохи і мій мозок розплавиться, а серце вистрибне в кишеню сорочки.

Сиджу і нервово смикаю тканину спідниці. Складно тримати себе в спокої та зважитися на відповідь всюдисущому босові.

Адже він пропонує стільки всього... Ох, мені навіть мріяти про це було страшно. Я ж все розрахувала: кар'єру за рівнями, в перспективі взяти кредит на житло. Виходило не раніше, ніж через п'ять років, це при вдалому особистому розвитку. Взагалі-то і на десять років затягнутися могло.

І тут падає мені на голову бос.

Марить нареченою, поводиться нахабно, зате обіцяє стільки, скільки й чарівник би дати не зміг. Може, його не Максим звуть, а Джин Юрійович? Але тоді і прізвище йому - НАХАБОВ або просто ГАД.

Тупо ставить перед фактом, тисне на мої слабкі місця. А раптом побуду його нареченою, а потім комусь перепродасть? Дуже багато питань розбурхували мою голівоньку. Але саме нав'язливе, немов бив струмом...

- А якщо я відмовлюся? - кидаю виклик знахабнілому босові.

- Ти занадто багато втратиш, - він лише посміхається і насувається на мене.

- Можу я хоча б подумати?

- Ні. Ти знаєш мої умови, Діано. Вибір у тебе буде тільки зараз. Відмови потім не приймаються, - вимовляє так, немов у мене є варіанти.

Та щоб його, Максима Дієва, з варіантами, справді, не дуже у нас.

Я відчуваю себе зараз безнадійно потопаючою. Борсаюся з гордим обличчям, занурюючись у саму безодню. Навколо нікого, крім нового боса.

Є шанс вціліти, якщо зачеплюся за тростинку, вся змучаюся тоді, поки пливтиму до рятівної суші. А куди? Незрозуміло. Ще й подругу з собою потягну.

Другий шанс ближче, новий бос кличе на свій розкішний корабель, і в кінці плавання подарує мені каюту. Роботи не позбавить. Завчасно за борт не кине. Але я ж не знаю всіх його правил, раптом не витримаю і сама тоді вистрибну геть.

- Я зможу дати відповідь, якщо ви вислухаєте і мої умови.

Потопаючому останнє слово завжди дається.

Де чула - не пам'ятаю. Але це про мене!

- Скільки ще? Суму відразу називай, доїти себе не дам, - плескає бос по кишенях, відблискуючі камінням на дорогому годиннику.

Рідкісний цинік. Та що там, козел він.

Навіть не думає, що мої умови можуть бути дорожче його грошей.

- Моя умова не тягне на витрати, - роблю паузу.

Бос підходить впритул і я, з метою самозбереження, відстрибую. Він у мені вселяє страх, побоювання, ненадійність ні в чому. І як, дозвольте дізнатися, я зможу зображати з ним пару закоханих? Мій досвід у шкільному театральному гуртку навряд чи допоможе. Хоч я там і зіграла Джульєтту.

- Далі називай, - цідить крізь зуби.

Ясно, ми не любимо, коли нам правила диктують.

Сказився і засмикався. Так тобі!

На додаток до зміненого прізвища даю йому «Хитрун». Ще й самодур. І якщо відмовиться від моїх умов, стане тиран твердолобий.

- Фіктивний наречений не має прав на інтимні стосунки з нареченою. Спати я з вами не збираюся! Я прийшла в корпорацію Дієв працювати за фахом, а не дівчиною за викликом.

- Цікаво, коли я попросити інтим вже встиг? - уражено підкидає брови.

- А хто попередив, що я повністю повинна належати, поки буду нареченою? Звідки мені знати в якому місці? Раптом всі ваші забаганки в прайс включені!

Його усмішку змивають мої слова хоч на час. Повертається в крісло і закидає ногу на ногу.

Відвертаюся до вікна і чекаю.

- Мої умови стосувалися тільки часу, - бос продовжує говорити набагато тихіше, помітно стримуючись від бурхливих сцен. - Питання про особисте життя не може стояти, якщо мені знадобиться терміново послуга нареченої. Мої прохання і вимоги - закон. У тебе вийде робота, на зразок помічниці, але тільки без чіткого графіка і, можливо, без вихідних. Ну а підіграти у тебе відмінно виходить, так правдоподібно в офісі вдавала з себе дурнувату блондинку. Що стосується інтиму... - плавно прогулюється по мені примруженим поглядом своїх пекучих очей, від чого я збиваюся в диханні. - Я виконаю твою умову. Але чи не попросиш ти сама цей пункт змінити?

Пф. Ще чого.

- Ніколи! - впевнена в собі.

- Ніколи не кажи ніколи, на-ре-че-на.

- Як? Вже?!

Лякаюся одного тільки слова, вимовленого по складах. Приблизно, як солдат, якому вже час в бій, а куди бігти він не знає.

До боса знову повернувся гарний настрій. Мій переполох у нього викликав легкий смішок.

- Ще ні. Але ти поки звикай.

Отримую відстрочку.

- А коли? Мені потрібно ж знати. Раптом не зрозумію або щось переплутаю?

Хто їх знає, цих босів. Кине натяк, а мені лови його і думай: я ще помічниця або вже наречена йому.

- Діано, про початок своєї ролі ти дізнаєшся так, що точно зрозумієш і запам'ятаєш надовго.

Потопаючого, в сенсі мене, обіцянка Максима Юрійовича зовсім не радує.

Що ще він здатний вигадати?

Заздалегідь погано стає.

Я дуже сподіваюся, що термін моєї ролі стане коротшим. Тоді бос швидше відчепиться і виконає мої мрії. А щодо особистих моментів, відвертих і пристрасних, думає, що зможе дражнити? Не на ту напав! Я стримаюся, я впораюся. Нехай хоч всі-всі його хочуть, а я вирішила і, отже, не буду.