Розділ 10

Діана

Залишається година до кінця робочого дня. Останнього дня, нагадую собі. Більше сюди не повернуся. І беруся за підготовку.

Ні вже, полегшувати роботу Вірочці не буду. Нехай сама красуня і розумниця тут розбирається.

Видаляю в комп'ютері всі файли, які створила для своєї зручності. Рву на дрібні шматочки план зустрічей боса. Складаю в сумку всі свої речі і чашку, яку прихопила на старому робочому місці.

Максим Юрійович полегшує мені завдання, неймовірно радуючи своїм швидким від'їздом у справах. Дозволяє не затримуватися, мовляв, завтра повернуся і закінчу роботу.

Добренький який, зараз розплачуся, угу.

Швидко пишу заяву на звільнення. Не захоче підписувати - його проблеми. Просто залишаю на його столі заяву, нехай завтра з ранку помилується. Біля виходу з кабінету боса згадую, як вони з братом посміювалися наді мною, ганяючи з ганчіркою на підлозі. Всемогутні мерзотники, ось хто вони. 

Хапаю зі столу недопитий чай боса, майже не спробував. Спеціально ж ганяв мене заварювати за китайським методом, мізки полоскав, щоб познущатися. Виявляється, що й не збирався пити. У-у… нахабнючий тиран.

Ох, яка ж я незграбна... перевертаю чашку з чаєм на крісло боса. Трон тирана теж хоче чаю. Завтра він оцінить, але вже без мене. Хі-хі.

На вулиці хочеться кричати "Вільна!", і чим далі їду від офісу, тим спокійніше на душі мені стає. Була мрія тут працювати, ну що ж, переживу та почну все спочатку. Чи мені звикати? Завтра ж розпочну пошук нового місця і продовжу спокійно жити в своїй затишній квартирці.

І навіть є шанс, що Максим забув про нас з Вікою. Якщо не зажадав відразу борг, то може і не розгледів мене тоді. Хоча... зір у нього, дай боже кожному. Встигла помітити і навіть відчути це на собі.

У супермаркеті купую продукти на вечерю. З Вікою з дому зв'яжуся, вона вечорами проводить курси макіяжу. Нам потрібно разом придумати запасний план.

І так, з пакетом в одній руці, робочою сумкою в іншій, знесилено підповзаю до своєї квартири. Відчиняю двері, помічаючи дивний шум, начебто, ходить хтось.

Невже мені сьогодні ще й на грабіжників пощастить?

От халепа! Адже тут і красти нічого.

Кроки наближаються і голосніше звучать, я смикаю двері на вихід. Замок заїдає.

І тут в передпокій виходить він…

Щипаю себе за зап'ястя. Не пропав, не розчинився у маренні.

- Щось ви довго, Діано. Я зголоднів.

Без краватки і піджака, в розстебнутій наполовину сорочці, навпроти мене стоїть Максим Юрійович.

Якщо я в психлікарні, то де тоді моя палата?

Опускаю очі, розглядаючи далі. Штани він змінив на джинси, і топче мою чисту підлогу кросівками величезного розміру.

- Як... ік-ік, як ви тут опинилися? - я починаю гикати, хапаючись за серце.

- Пояснювати весь механізм зіткнення ключа з замком? Або спочатку мене помічниця погодує?

Я купила три сосиски, помідори і картоплю.

У нього грошенят на кращі ресторани вистачає.

І що мені, сосисками ділитися?

Кидаю пакет на підлогу. Вдих-видих. Діано, зберися.

Друга непритомність за день — вже патологія, треба витримати якось.

- Максиме Юрійовичу, цю квартиру знімаю я. Ви не можете тут перебувати. Ваше вторгнення сюди протизаконне!

- Зателефонуйте господині квартири і запитайте, кому вона належить? - тоном пана пропонує.

Чудова ідея, до речі.

Ключ адже він десь роздобув.

Замок мене зустрів не зламаний.

Вистежив мене? З сумки викрав ключ і зробив зліпок, а потім дублікат?

Хоча мова йдеться про олігарха взагалі-то. Для нього, хто завгодно поцупить і зробить. Краще б в поліцію відразу дзвонити. А може і в швидку. Мене псих переслідує!!!

Але я все ж спершу дзвоню господині квартири, слухаю її плутану балаканину, через слово переді мною вибачається. Пропонує гроші повернути за останній тиждень місяця.

- Але ж ви могли заздалегідь попередити, що продаєте квартиру, - приголомшено промовляю я.

- Сьогодні вдень продаж відбувся. Діано, пробач. Покупець надіслав довірену особу, оформили продаж. Зрозумій, за таку суму я б ніколи не продала. 

- А мені де тепер жити? - притулилася спиною до стіни і повільно осідаю на підлогу.

- Тільки не непритомніти! - наказує бос.

Ненависний погляд в нього кидаю. Гірше його не буває людей.

Він залишив мене без нормального житла, без моєї роботи, зробив підстилкою. Тепер їжу мою ще навіщось просить…

Можливо, проходить якийсь марафон у олігархів?

Знайди дурепу і позбав її всього.