Розділ 9

Діана

Беру з бачка документи і тільки торкаюся до ручки дверей, чую жіночі голоси співробітників. На слух визначаю трійцю, язикату і балакучу. Жінки включають воду в умивальниках, возяться там і перемовляються між собою. А я стою і не наважуюся вийти, адже вони починають говорити про мене.

- Не розумію все одно, чому новий бос її вибрав помічницею? Гаразд би ще Вірочку з відділу фінансів. У неї всі задатки для того, щоб приваблювати боса. Красуня, розумниця, фігура модельна.

Так обурюється сама балакуча з низьким і трошки хрипкуватим голосом.

- Ой, не кажи. У тієї новенької ж і глянути нема на що, - пискляво підтримує бесіду друга жінка. - Бліда поганка і то гарніше буде тієї Діани. Ще й досвіду нуль, я наводила довідки про неї у колег на другому поверсі, так там, половина її навіть не пам'ятає.

От гади!

Я ж всім каву розносила. Привітною була.

А скільки прикривала від керівництва корпорації? У проханнях не відмовляла ніколи.

- Нічого ви не розумієте, дівчатка, - третя підхопила досвідченим тоном. - Раптом вона, як коханка, босу відмінно підходить? Невибаглива, непоказна, для такої і намагатися занадто не треба.

Ну дякую вам, милі жінки.

Надарували компліментів, вже й не знаю, куди мені одній стільки добра.

Оглядаю себе - так, я не Вірочка з відділу фінансів, але все ж красивіше, ніж звичайна поганка.

- Якби вибрав мене, - мрійливо тягне та, що писклява, - Я б його взагалі з ліжка не випускала.

- А якщо б мене, то він би не випускав. З таким красенем хоч куди, такий мужній, впливовий, - розмріялася та, що з хрипотою.

- Ох, дівки. За такими чоловіками черга стоїть, - досвідчена перериває подружок. - З молодою награється, кине. Тоді ми вже точно не прогавимо момент.

Дружний колектив, на те і дружний, щоб разом слюні пускати від одного чоловіка. Одна я тут, наче прибита ворона, з чуток віддана на тимчасові ігри панові.

Розправляю плечі, притискаю до себе стопку листів і виходжу з кабінки.

- У черзі не поспішайте, стійте спокійно. Ми будемо з босом гратися до-о-овго, - розтягую губи в усмішці і швидко виходжу.

До самої приймальні лаю себе: навіщо я так сказала?

Вони ж рознесуть по всіх відділах. Ну і нехай, сама себе виправдовую. Нова плітка, замінить стару, оновлення має бути. Замість поганки, перетворять на зубасту акулу. Все ж ріст, як-не-як.

- Принесла вам все. Можу піти на своє місце? - топчуся біля столу Пана великого.

- А ви хочете?

Бос відкидається на спинку крісла. Тягне за вузол, послаблюючи, краватку. Розстібає верхні гудзики сорочки. І я завмираю на місці, гублячись, що йому треба від мене.

В туалеті мені навіть захотілося провчити офісних піраній - не звільнятися з компанії. Нехай бачать, що я з ним працюю, а не вони. Але в кабінеті Максима, ніяковію і лякаюся всередині себе. Бос нормально не пояснив, навіщо я йому. Якщо хоче гратися, то... то я ні. Адже серйозно я не буду босу цікава, чи то справа Вірочка, красуня, розумниця.

- Вибачте, Максиме Юрійовичу, але я вас не хочу.

Моє тверде рішення. Майже тверде. Все-таки з ранку я на мить побачила в ньому чоловіка мрії.

І зараз цей самий чоловік голосно сміється. До того регоче наді мною, що за живіт схопився, от-от лусне.

- Вибір між: просто зайняти своє робоче місце або залишитися для обговорення справ на завтра - у вас чудовий. Діано, та ви створені лікувати мене від нудьги!

Отже, хтось створений для кар'єри, хтось для сім'ї, кохання, таланту, я ж - для розваг цинічного боса.

Мамо, роди мене заново!

Без зайвих слів, які тут деяких веселять, біжу на вихід. Навздогін чую жарт від Його високості:

- Якщо передумаєте зі своїм бажанням, то звертайтеся. Разом подумаємо, як вам допомогти.

Прибила б нахабу. Цинічного. Байдужого. Всіма бажаного.