Розділ 8

Діана

Не можна. Не можна. Безглуздо мріяти.

Ну хто мене просив марити кар'єрою?

Гонка за рівнями, думки, що доведу головним піраньям відділу, що я теж не абищо.

Ну ось, довела. Викусіть, стерви.

Тільки де я зараз? В лапах тирана!

Дивно, от чому він ще не прибив мене за Інфініті?

А раптом від шоку пам'ять втратив? Ох, хоч би так і було.

- Довго я повинен чекати зведення за минулий місяць? Ви тут не відпочиваєте, випадково?

Сам, Його злючість Бос, заходить до мене в приймальню, незадоволено дивиться.

Еге ж, так відпочиваю, що скоро з ніг звалюся.

Прямо на нього і впаду під час танцю. На самого розкішного і вередливого, яких тільки десь зустрічала.

- Діано, я з вами розмовляю! - бос питально вигинає широку брову, пронизуючи чорнотою своїх глибоких очей. Мурашки через нього по мені бігають, а гублюся, як ніколи і ні з ким.

Все ж беру себе в руки.

- У мене вухо розболілося, стала гірше чути, - якщо вже почала брехати, то на одне більше, на інше менше, погоди не зроблять.

- Дивно, що вухо, а не чоло. Раптом стукнулися десь?

Ледь помітна усмішка торкається його щільно зімкнутих губ.

На що це він таке натякає? Не хотіла, а здригаюся, згадуючи причину синця.

- З головою у мене все гаразд. Вже доведено, що немає зв'язку мислення з кольором волосся, - навіщось виправдовуюся я.

Взяли чоловіки за звичку принижувати нас, білявок. Самі ви, як примати недороблені!

- Чудово, Діано! Мені подобається ось це у вас, - говорить, зовсім і не дивлячись вже на мене, але виразно.

Хвалить мене? Та невже?

- Що саме, Максиме Юрійовичу? Мій інтелект?

А раптом він дізнався, що я з відзнакою закінчила школу? Сама вступила до університету і отримала червоний диплом. І тільки за це і взяв?

- Ваше вміння мене дивувати, Діано. З вами не так нудно, як зі стажисткою до вас пенсійного віку.

- Може, мені вам жартівливі байки ще розповідати? - виривається у мене, складно стриматись. Сама себе вже за язика вкусила, щоб гнів боса на мене не вибухнув.

Хоча, він навіть не звернув увагу.

Лише додав спокійним тоном:

- Ні, вистачить і вашого вигляду.

І тут я спіймала його уважний погляд у вирізі моєї сорочки. Ганяє мене як собаку, запарилася, пару гудзиків розстебнула. Ще подумає, що для нього. Не дочекається!

Віддаю босові зведення з торгівельних центрів.

Він знову посилає в бухгалтерію за іншими звітами.

На хвилиночку, вп'яте туди за останню годину.

У коридорах зустрічаю колег, раніше і не помічали, тепер же я знаменитість. Вже скільки презирства і цікавості в їх поглядах, офісні плітки навколо мене так і кишать зміїним кублом. Якщо чимось пригостять, я їсти не стану. Отруять і оком не поведуть.

Але найбільше турбує мене новий бос.

Навіщо я йому? Вчора нікому не була потрібна, якщо не брати до уваги господиню квартири, яка нагадує про сплату оренди.

Бос або затіяв якусь гру, або хоче... мене? Очманіти!

Тоді дізнатися б, чому мене? Коли мою красу розглянув? І поводиться так, що заграваннями там і приблизно не пахне. Ох, уявляю, скільки у такого заможного мачо коханок…

Закриваюся в туалеті, подалі від приймальні, звіти складаю на бачок і дзвоню подрузі. Новини потребують термінового обговорення. Голова у мене самої пухне, а на дві голови розкидати - стане легше.

Початок розповідаю Віці коротко, запинаючись, але суть вона розуміє.

Нестямний крик її розуміння, мені вухо частково зашкодив.

- Ти розумієш, що це означає? Він через тебе хоче дістатися до мене!

- Для цього взяв помічницею? А ще не давав мені звільнитися.

- Ді, ти в своєму розумі? - волає далі подруга, - Штраф, то дурниця в порівнянні з тим, як ми потрапили. Твій новий бос не міг забути збиток Інфініті, він щось задумав жахливе. Терміново дуй з офісу! Їдь з міста!

— Намагалася. Мене охорона не випустила.

У перший раз, коли Максим Юрійович мене відправив за звітами, я побігла зовсім не в бухгалтерію. І в перший раз мене не випустили, пояснюючи розпорядженням мого особистого боса.

Відчуваю себе всім відразу: боржницею, заручницею і божевільною.

Періодично себе щипаю за руку, щоб напевно переконатися - я не сплю. Занадто вже багато неприємностей для одного дня, навіть для мене, магніту для купи проблем.

- Гаразд, - важко зітхає подруга. - Відпрацюй спокійно до кінця дня, прикидайся дурною блондинкою і далі. Потім підеш і не повертайся. Ніхто нікого просто так не підвищує. Раптом він тебе хоче зробити рабинею?

Хех.

- Гадаєш, ще не зробив? Я вже як служниця йому. Ненавиджу гада!

- Ді, заспокійся, видихни. Прорвемося, як-небудь. І якщо тобі стане легше, то в кінці робочого дня помстися своєму рабовласникові. Все одно ж завтра не повернешся.

Прощаюся з подругою.

Не набагато, але легше стає.

Дійсно, чого це я?

Бос з підозрілою втратою пам'яті. Поводиться дивно. Збочено поглядає. Бентежить мене, пристойну дівчину. Можливо, бути помічницею взагалі не моє. Краще б підвищили до повної ставки менеджера.

***

Любі читачі, якщо вам подобається історія, буду рада бачити ваші лайки/зірочки.

Ваша підтримка дуже надихає!)

Дякую, дуже дякую всім, хто вже підтримав нашу історію!!!

❤️✨❤️✨❤️