Розділ 5

Максим

Двері в мій кабінет різко відчиняються і влітає Назар, мій молодший брат. Різниця у нас всього на рік, але я йому люблю нагадувати про це, коли брата заносить.

- Що це було? Ти що влаштував, Максе?!

Він обурюється і мчить до столу, там хапає склянку і тягнеться до пляшки з водою.

- А ти як гадаєш, на що це схоже?

Я не поспішаю пояснюватися. Нехай сам вгадає.

- Гм-м... сказав би я на що, - відволікається від пляшки, та розглядає мене з докором. - Дід тебе вже виганяти збирався, але я його умовив, що спочатку ми в усьому розберемося. У тебе ж була вже помічниця! Я ж сам її бачив. Жінка з десятирічним досвідом роботи у компанії, в окулярах і картатій спідниці. Вона ж це... стажування проходила.

- І що?

- Ти зовсім бовдур, чи що? - Назар виходить із себе. - При всій корпорації обираєш молоду блондинку. Вона навіть двох слів зв'язати не змогла і звалилася перед усіма, як дурепа. Як таку будеш на переговори з собою брати? Давати важливі доручення?

Назар ще каже, каже, але я раніше помітив свою помічницю з підносом у дверях. І спеціально не перериваю брата, даючи їй компліменти послухати.

- Навчиться, - бурчу я впевнено, внутрішньо регочу над витягнутим обличчям помічниці.

- Чого вона навчиться, блондинка ця безмозка? Тобі в ліжку догоджати? Для цього дівчину міг знайти і красивішу. Ця ж, блякла така, перелякана. Тьху просто!

Дзинь-бринь-бряк.

Моя помічниця, а для брата безмозка блондинка, впускає піднос на підлогу. Чашки з порцеляновою цукорницею вщент, калюжа кави розтікається струмками. Вона ще й безрукою мені дісталася, матір твою.

- Ой, вибачте, я випадково, - лепече Діана, і намагається чашки зібрати.

- Ось це ти вибрав! Бачиш? - махає в її бік брат. - Виклич хоча б службу з прибирання офісу. З першого дня себе підставляєш.

Діана піднімає від підлоги обличчя, еге, думає, що зараз за нею приберуть.

- Ні, моя помічниця впорається. І наступного разу обережніше буде.

Можу помилятися, але Діана, вирушаючи за ганчіркою, одними губами прошепотіла «Козел».

Повернулася вона з ганчіркою швидко, злісно глянула на брата, на мене - ображено.

Дівчинко, це я тебе ще шкодую та підіграю заради своєї мети.

- Діано Віталіївно, приберіть увесь цей безлад. І я все ще чекаю свою каву. Для Назара Юрійовича теж приготуйте.

- О ні, мені точно не треба, - брат відмахується обома руками від щастя такого.

- Ми поки будемо в залі переговорів. Відвідувачів не пускати. Дзвінки записувати.

На ходу видаю їй доручення. Майже впевнений, що блондинка про них забуде. Хоч би ганчіркою змогла неподобство витерти. Навряд чи вона здатна на більше.

- Максе, якщо ти хотів щось сказати, то вже кажи?

Брат падає в крісло, закидаючи ноги на стіл.

- Я недарма її вибрав. Вона і ще одна, така ж курка, з ранку мені розбили машину.

- Що-о-о?!

Назар підкидає ноги, намагаючись схопитися, і мало не завалюється на дупу. Абияк ловить себе, і тепер дивиться на мене з ще більшим подивом, ніж при вході в мій кабінет.

- Розбили твою тачку, зібрану за спецзамовленням, в одному екземплярі?

- Так, мою Інфініті. Моя дівчинка постраждала через необачність дуреп. І вони втекли, уявляєш? Тупо втекли у мене перед носом.

- Ти номера не міг запам'ятати? Треба було по базі пробити.

- Запам'ятав і пробив. Там і камера в Інфініті записала наїзд і, те, як Діана вм'ятину намагалася стерти, - відповідаю в повному спокої.

- Аа-а... я зрозумів, ти цих прийняв. Як їх там? Таблетки, краплі, порошки, ну, в якому вигляді ще заспокійливе буває?

- Угу, прийняв. Три дні не просихав.

- Почекай! Яких три дні? Сьогодні ж вранці тачку розбили. І якого бісу тоді все це? Швидше пояснюй, інакше тобі лікаря викличу.

Сам би собі викликав і без розумників.

Але тільки потрібніше це не мені.

- По телефону не хотів тебе шокувати, - починаю я, заздалегідь співчуваючи братові і собі. - Я бачив копію заповіту діда.