20. Радість і шок

Різдво ми зустріли просто казково. Вал орендував будиночок на заході в горах, і ми поїхали туди аж на два тижні, він взяв собі відпустку, хоч і був страшенним трудоголіком. 

Весь час був дуже ніжним і турботливим і я здається починала розуміти його.

Певно, чоловікам страшно, бо пологи і вагітність це щось таке, що вони не можуть нормально контролювати, і тому замість того він намагався контролювати мене, щоб якось брати участь, бути причетним до всього процесу.

Сесію до того я теж здала на відмінно, хоч і переживала. Деякі викладачі, правда, явно звертали увагу на мій вже округлий живіт. Але я не філонила і готувалась серйозно.

Одногрупники, тепер вже всі, все дізналися. Я чула перешіптування, що деякі вважали, що я виходжу заміж "по зальоту", і це все ж трохи зачіпало мене. Але я знала, що Вал кохає мене, а я кохаю його. І ми б і так одружились, просто трохи пізніше.

На роботу я ходила аж до кінця сьомого місяця і вже тоді Вал сказав, що певно час мені йти в декрет. Ми якраз їхали з офісу додому:

— А що, відпочинеш трохи. Подивись, який він вже великий… Ну, живіт, — сказав він. 

— Шкода, мені подобалося працювати, — зітхнула я. 

— Ще й на вулиці так холодно, цей лютий якийсь аномальний, — продовжив він. — Вже і березень ніби скоро, а таке враження, що буде і далі мороз. Я переживаю за тебе. Навіть в офісі якось холодніше. 

— Зате дитина народиться у квітні, буде вже тепло, — сказала я. — Можна буде багато гуляти. А зараз справді на мені ніщо не застібається з верхнього одягу, не дуже зручно. 

— Якщо тобі щось треба купити, треба казати. Я хіба колись тобі в чомусь відмовляв? — запитав він трохи ображено. 

— Не бачу сенсу в тому щоб купувати пальто чи куртку великого розміру,які потім не згодяться, — я знизала плечима.

— У тебе чоловік — бізнесмен. Я хочу, щоб тобі було зручно і тепло, — не погодився Вал. — І можу дозволити тобі хоч сто пальт та курток. 

— Ну тоді можна купити щось недороге, — здалася я. 

— Я не хочу, щоб ти економила зі мною. Не хочу, щоб щось рахувала. Для чого я по-твоєму взагалі працюю? 

— Ти дуже щедрий, — я чмокнула його в щоку. — Мені аж незручно, що ти стільки витрачаєш на мене…

— Ти — моя дружина. Звикай, — він усміхнувся. — Я знаю, що ти зі мною не заради грошей. Але це не означає, що я не буду їх на тебе витрачати. Бо я сам цього хочу. Щоб у тебе було все найкраще, щоб тобі було добре.

— Я кохаю тебе, — вже в сотий чи тисячний раз повторила я. Подумала, як мені пощастило з чоловіком, про такого доброго, турботливого, щедрого мріють стільки дівчат, і їм не завжди щастить…

— Я теж дуже сильно кохаю тебе, — сказав він і поцілував мене…

***

Ще два місяці до пологів пролетіли дуже швидко. Але за турботою Вала я не відчувала ніякого дискомфорту. Здається, останнім часом він зовсім розбалував мене. Він буквально робив все, що я захочу. Навіть виконував якісь дуже дивні забаганки. 

Дата пологів наближалась і ми обоє були трохи більш схвильовані в квітні. Мені поставили дату на дванадцяте квітня. Каті остаточно поставили на девʼятнадцяте. Коли Вал тоді дізнався це, він знову ніби мірявся з братом навіть датами. Все ж чоловіки — ще ті діти, люблять в усьому змагатись і перемагати. 

Одного вечора, коли ми сиділи і дивилися телевізор, я відчула, немов мені тягне живіт, болить спина. Я ще не була впевнена, чи це справжні перейми, лікар казав, що можуть бути тренувальні. Але раптом відчула, що по ногах побігла якась рідина. 

— Вале, — сказала я злякано. — Здається, у мене відійшли води!

— Вже? — здивувався він. — Але ж у нас був ще тиждень? — він різко піднявся з дивану. — Так, де та сумка… Де ти її поставила? Піду візьму, — а сам дістав мобільний. — Дзвоню твоєму лікарю? 

— Так, мабуть, треба їхати в лікарню, — я згадала, що нам розповідали на курсах для вагітних. — Коли відійшли води, значить дитина вже точно скоро народиться…

Вал діяв швидко і чітко, хоч я і бачила, що він теж трохи хвилюється. Але він тримався дуже добре.

Зібрав речі, потім вивів мене у двір, посадив у машину. Всю дорогу до пологового заспокоював мене і навіть за руку тримав, хоч і мав зосередитись на кермуванні. 

— Тобі дуже боляче? — запитав, коли ми вже підʼїхали до лікарні. 

— Ні, все нормально, — збрехала я, хоча насправді боліло вже досить сильно. 

Коли він вивів мене з машини, раптом ми побачили Катю з Віктором, вони також тільки-тільки вийшли з машини…

***

Я, хоч і було дуже боляче, на мить відволіклася і здивовано сказала Валу:

— Їй же аж через тиждень після мене поставили термін, а я до свого не доходила навіть… Може, то в неї не справжні перейми, а тренувальні? 

Хоча Катя так зойкала і трималася за живіт, що тренуванням те не виглядало. 

— Забудь про неї… Зосередься на собі, — Вал обійняв мене за талію. — Блін, мені боляче дивитись на тебе… Дуже погано? Може, ми дійсно поспішили… З дитиною.. Пробач мені…