19. Сварка і примирення

Час минав швидко, і ось уже наблизилася дата другого УЗД, кроли нам пообіцяли сказати стать дитини.  Вал сказав, що неодмінно поїде зі мною. Я раділа, що він такий турботливий, на всі прийоми у лікаря він сам привозив мене і забирав, а багато інших вагітних були самі і дивилися на мене з легкою заздрістю. 

Яким же було наше здивування, коли ми, підійшовши до потрібного кабінету, побачили перед ним Катю з Віктором. Виявляється, вони сьогодні теж робили УЗД. 

— В тебе ж був більш пізній термін, — здивувалася я, коли ми обмінялися привітаннями. 

— Схоже, ми щось не так порахували, бо по розвитку плоду сказали, що УЗД треба робити вже, — усміхнулась Катя. — Ну, це ж хороші новини, правда? Дитина народиться швидше.

 — Так, може ми навіть будемо народжувати в один день! — я зраділа. Все ж удвох у пологовому буде веселіше і не так страшно. 

Але чоловіки, на відміну від нас, не раділи. Вірніше, Віктор виглядав якимось загадковим, а Вал взагалі насупленим. 

— Сподіваюсь, такого не трапиться, — сказав нарешті Віктор. — І Катя просто народить перша. Все ж, я старший брат. І дитина моя має бути старшою, — додав він.

— Мене мама народила на місяць раніше того терміну, який визначали лікарі, — сказала я. — Так що може бути по-різному…

В цей час з кабінету визирнула медсестра:

— Аліна Чесна, заходьте, — запросила вона. 

— Ходімо, Аліно, — Вал легенько обійняв мене. — Хочу побачити нашу дитину. 

Ми увійшли до кабінету, і я схвильовано запитала:

 — Тепер уже можна дізнатися стать дитини, правильно? 

— Так, сьогодні можна, — кивнув лікар. — Лягайте на кушетку. 

Я лягла на кушетку, піднявши кофтину, а Вал стояв навпроти і дивився на екран. Мені було трохи тривожно, раптом знов побачать якісь проблеми і запроторять мене до лікарні.  Але лікар, водячи датчиком по моєму животу, залишався спокійним.

 — Дитина розвивається нормально, — сказав він.  — Термін вісімнадцять тижнів…

 — А яка стать? — не витримала я. 

— Хлопчик девʼяносто відсотків. Але вертливий такий, з хлопчиками бувають похибки, — попередив лікар. — От з дівчатами їх практично не буває. 

Я поглянула на Вала. Знала, що чоловіки зазвичай хочуть щоб перша дитина була хлопчиком. 

 — Як ми його назвемо? — запитала, усміхаючись. 

— Навіть не знаю, — він теж усміхнувся. — Але треба вже думати, — Вал чмокнув мене в щоку. — А ти б як хотіла назвати? 

 — Треба ще подумати, — я глянула на лікаря. — Отже, з ним все добре, ніяких патологій не виявили?

 — Так, цілковита норма, — він взяв якісь бланки і написав висновок, а потім простягнув мені. — Дотримуйтесь рекомендацій вашого гінеколога, більше відпочивайте, чекаю вас на третє УЗД вже наприкінці вагітності…

***

Коли ми вийшли з кабінету, Віктор і Катя чомусь досі сиділи тут. Я здивувалася, але потім подумала, що може, вони нас чекають, щоб поїхати десь разом перекусити. 

 — У нас буде хлопчик, — з гордістю сказала я. — Лікар сказав, що вірогідність дев’яносто відсотків! А у вас? 

— У нас теж хлопчик, — Катя усміхнулась. Віктор же був якийсь не дуже задоволений, коли почув мої слова.

— Треба це відсвяткувати, — Вал знову обійняв мене. — Наші спадкоємці народяться так скоро, аж не віриться.

 — Так, може перекусимо десь, відсвяткуємо, — з радістю погодилась я. Останнім часом ми стали менше виходити в люди, і я зрозуміла, що мені стає нудно вдома…

***

Коли ми вже сиділи в невеликому затишному ресторанчику, Віктор вирішив сказати тост.

— Хочу випити за те, щоб доля все розставила на свої місця, — сказав він. — І винагородила того, хто на це більше заслуговує…

Вал подивився на Віктора якось дивно. Підтис губи, а потім сказав:

— Так, доля штука справедлива. Принаймні, я вірю в це. І вона винагородить того, кого треба…

 — Чому вони говорять загадками? — пошепки спитала я у Каті, нахилившись до її вуха.  — Не розумію, про яку винагороду йдеться…

— Чоловіки завжди в усьому змагаються… Не звертай на це уваги, — вона зітхнула. — Нам залишається з цим змиритися…

Я подумала, що коли ми приїдемо додому, я обов’язково запитаю у Вала, що це за змагання і що потрібно, щоб у ньому перемогти…

***

Осінь тягнулася для мене дуже довго. Мені було нудно сидіти вдома, а подружки, після того як всі дізналися, що я вагітна, перестали мене кликати на зустрічі. Декілька разів до мене приходила Міла. Але вона теж не затримувалась дуже надовго. Я заздрила своїм одногрупницям, вони готувались до якогось зимового балу в універі. Все звучало дуже цікаво.

Все ж, хоч я і кохала Вала, ця вагітність не входила в мої плани. Я розуміла, що такі думки не дуже правильні, і що я мала думати про дитину, але нічого не могла з собою зробити. 

За цей час, хоч і трохи набирала вагу, але щоки впали, я виглядала якоюсь замученою у дзеркалі, немов була тінню себе колишньої.