18. “Нікому тебе не віддам…”

Минуло кілька тижнів, і моя вагітність протікала вже без пригод.  Якось мені зателефонувала подруга Міла:

— Алінко, ти щось зовсім відцуралася від компанії, як заміж вийшла, — сказала вона. 

— Я не спеціально, — стала виправдовуватись я. — Просто часу стало менше…

— У мене день народження в пʼятницю, не забула? Буде велика вечірка. Чи ти тепер будеш весь час вдома сидіти, раз перевелась на заочне? — затараторила подруга.  — До речі, а чому ти перевелась? 

 — У мене буде дитина, то все одно не зможу сидіти на парах, — я зітхнула. — Але на вечірку прийду обов’язково. Дякую за запрошення! 

— Здається, я почув слово "вечірка"? — до кухні зазирнув Вал і поглянув на мене.

— Міла запросила мене на день народження, можна піти? — запитала, відчувши, що червонію. Так, мені треба було спершу порадитися з Валом, а вже потім щось обіцяти подрузі.

— Там буде алкоголь, пʼяна молодь… Навіть не знаю, чи це добра компанія для вагітної, — сказав він замислено. — Але тобі вирішувати. Це твоє життя. 

 — Алкоголю й не питиму, я й до вагітності не пила, — сказала поспішно. — Але якщо ти вважаєш, що мені не треба йти, то я не піду. Просто хотілося побачитись із друзями…

— Якщо хочеш побачитись, йди, — він зітхнув. — Ти вже достатньо доросла, щоб приймати подібні рішення. Навіть якщо мені вони і не дуже подобаються. 

 — Я не буду довго, — вирішила знайти компроміс. — Трішки поспілкуюся з друзями і потім викличу таксі й повернуся додому. 

— Я сам приїду заберу тебе. Подзвониш за півгодини. У тебе є чоловік, нащо ті таксі… 

***

Я вибрала подарунок для іменинниці і в призначений час вирушила на вечірку. Коли побачила своїх одногрупників, стало чомусь сумно. Згадалося, як ми з дівчатами всюди ходили разом, як нам було весело. Зараз переважно я сиділа вдома, лише час від часу кудись виходячи з чоловіком. 

Дівчата одразу засипали мене питаннями про Вала:

 — А твій чоловік симпатичний? Яка у вас різниця у віці? Покажи його фотку!

Я знайшла на телефоні наше спільне фото і простягнула їм. 

 — Він схожий на якогось актора! — вигукнула Іра. 

— Ага, дуже красивий! І де ти його тільки підчепила? Але він точно старший не на пʼять років… — тут же додала Катя.

Різниця між нами з Валом була чотирнадцять років, і мені стало нівяково називати цю цифру. 

— Ми познайомилися під час моєї практики, — сказала я.  — І от тепер разом.

— А він тебе не ревнує?  — з цікавістю запитала Міла. — Коли тобі буде тридцять років, йому вже буде сорок чотири, буде підстаркуватий!

— Та й мені ще до тридцяти далеко, — викрутилась я.  — Мені завжди здавалося, що я старша за свій вік.

— Ага, ти завжди була серйозною, але ж треба колись і повеселитися, — Іра вхопила мене за руку. — Пішли танцювати! 

 — Вона вагітна, їй не можна, — заперечила Міла. 

Я й сама не знала, чи можна мені танцювати, але про всяк випадок вирішила, що краще посиджу і подивлюся як танцюють інші. 

— Вагітна? — здивувалась Іра. — То от чому таке швидке заміжжя? 

 — Так, — мені було незручно, що Міла вибовкала про майбутню дитину, але ж я й не просила її тримати це в таємниці. Може, вона подумала, що я сама вже всім казала. — Дитина народиться навесні. 

— Тоді зрозуміло, — Іра зітхнула. — І через це ти мусила йти на заочне… 

***

 — На заочному теж непогано, — почала виправдовуватися я. — А потім, коли дитина вже трохи підросте, я зможу знову вчитися на денному. 

— Якщо дитина і чоловік відпустять… Бо можуть і не відпустити. Он моя молодша сестра, коли народилась, з мамки не злазила цілий рік. 

 — Ну, вже як буде. Все ж, я дуже щаслива, бо кохаю свого чоловіка і рада, що в нас народиться малюк, — сказала я.  — Може й краще, що народжу рано, потім ніщо  мені не заважатиме займатися кар’єрою…

Саме в цю мить мені на телефон прийшло повідомлення. Я дістала мобільний і побачила, що писав Вал:

"Якось вдома порожньо без тебе. Як вечірка?" 

“Все добре, я теж уже скучила за тобою”, — відповіла я. 

— Хто пише? Чоловік? Він любить контролювати тебе? — запитала Іра. 

 — Зовсім ні, просто він переживає за мене, — відповіла я. 

Хоча подумала, що, мабуть, усе ж трохи контролює. Проте я нікому про це не збиралася розповідати. Він же це любить через те, що кохає мене і турбується про нашу дитину. 

Зазрнула в телефон і побачила, що Вал написав відповідь:

"Ну, тоді чекаю, коли напишеш, що вже тебе треба забирати."

“Можна десь за півгодини, — написала я. — Якщо тобі не важко. А ні, то я на таксі можу приїхати…” 

"Не хочу, щоб моя кохана дружина їхала з якимись мужиками вночі. Мені не важко приїхати."

“Тоді приїзди,  — відповіла я. — Буду чекати…”