16. Ворожіння на торті

Почувши, як я розмовляла з Валом, мама тільки похитала головою:

 — Мені не подобається, як ти перед ним запобігаєш, — сказала вона. 

 — Хіба? Я просто хочу, щоб ми не сварилися…

 — А у вас вже були сварки? Може, він ображав тебе? 

Я подумала, що мама так ніколи і не полюбить Вала, і мені стало сумно. 

— Ні, він ніколи не ображав мене, — відповіла я, і це була чистісінька правда.  — У нас ніколи не було конфліктів. Я дуже шаслива! 

— І все ж, коли тобі щось не подобається, мовчати про це неправильно, — сказала мама. 

 — Добре, я буду не мовчати, — сказала я, щоб вона заспокоїлась. — Але зараз мене все влаштовує, чесне слово!

— Добре, — вона зітхнула. — Це він вже зараз забере тебе? Мені здається, він занадто сильно контролює тебе. Могла б і подовше побути вдома. 

 — Каже, що хоче повечеряти зі мною, — я усміхнулася, хоча в душі було якесь неприємне відчуття. Я злилася на маму, хотілось вигукнути: “Ти така невдоволена, бо сама хотіла у всьому контролювати мене, правда?” — Я скоро приїду ще…

— Добре, приїжджай, будь ласка, — вона зітхнула і опустила очі.

Я попрощалася і вийшла з квартири.

Вал уже чекав в машині біля під’їзду. Мені здалося, що він сторониться моєї мами, так само, як і вона його. Я зітхнула, а потім подумала, що коли народиться дитина, все може змінитися. Потрібно вірити, що все буде добре, і все саме так і буде..

***

 — Привіт, а куди ми поїдемо? — запитала, сідаючи в автівку і цілуючи Вала в щоку. 

— Я хотів поїхати до ресторану, але тут написав брат і дуже хоче бачити нас на вечері. Хтозна, що у нього там трапилось, але голос був щасливий.  Аж занадто. Я от думаю, їхати, чи краще не треба? 

 — Якщо щасливий, то можна поїхати, — я усміхнулася. — Може, він вирішив помиритися з тобою і більше не сваритись?

— Щодо помиритися і не сваритися — це навряд, — Вал похитав головою. — Але давай поїдемо, раз ти так кажеш. 

***

Ми приїхали до будинку Віктора і Каті, а коли господарі відчинили нам, я побачила, що обоє дійсно виглядають щасливими. Було таке враження, наче вони виграли в лотерею або сталася якась інша дуже приємна річ…

 — Дуже рада вас бачити, — сказала я.

— Взаємно, — відповів Віктор. І продовжував усміхатись щасливо-щасливо. — Проходьте, святковий стіл вже накритий!

На столі стояли різні страви, а серед них дуже красивий торт, своїм білим кольором він нагадував весільний. 

— У вас річниця весілля? — перепитав Вал підозріло. — Ніби ж ви одружувались восени.

 — Ні, не річниця, але теж свято, — з гордістю сказав Віктор. — Вчора Катя була в лікаря і він підтвердив, що вона вагітна. Вже чотири тижні! 

— У нас більше, — сказав Вал і взяв мене за руку, а потім зазирнув мені в очі. — Більше ж?  

 — Так, у нас шість тижнів, — з гордістю промовила я. 

 — Ну, часом діти народжуються і раніше, — сказала Катя. — Не в сорок тижнів, а в тридцять сім чи тридцять вісім…

Мені було дивно слухати ці “змагання”.

 — Не важливо, у скільки тижнів народяться дітки, — сказала я. — Головне, щоб вони були здорові. Чудово, що вони будуть ровесниками, як підростуть, підуть в один клас! 

— Авжеж, це найголовніше, — кивнув Вал, взявши мене за руку і чомусь подивившись на брата. 

— А ви теж можете порізати торт. Поріжемо обидві, Аліно, що скажете? — раптом запропонувала Катя. — Ви з одного боку, я з іншого. І буде він відгадайкою нам обом. Побачимо, чи потім справдиться передбачення. Там всередині перетасовані сині і рожеві частини. Яку відріжемо, таке і передбачення. 

— А якщо буде одночасно і трохи синьої, і трохи рожевої?- запитала я.

— Тоді, значить двійня? — припустив Віктор. — Дві дитини за раз. 

— Чудова ідея, давайте спробуємо! — мені і справді стало цікаво. — Катя перша!

Вона підійшла до торта і відрізала шматочок, а потім показала нам. — Хлопчик! — сказала з гордістю. 

— Аліно, тепер ти, — Вал усміхнувся. — Мені вже дуже цікаво, що ж там покаже той торт. 

Я взяла ніж і відрізала шматочок з іншого боку торта. Він також був синім, як і у Каті. 

 — Здається, теж хлопчик! — я показала всім  свій шматочок. 

— Сини… Спадкоємці! — Віктор теж заусміхався. — Це ж прекрасно! Давайте за це випʼємо… Ну, випʼємо ми з Валом, а ви, дівчата, будете сік… 

***

Вал з Віктором ще відходили від нас з Катею "покурити" на балконі. З врахуванням, що я ніколи не бачила, як він курить, я подумала, що у них якісь свої чоловічі розмови. 

І тоді ми з Катею лишились вдвох. 

— Твій Вал такий турботливий, хоч до рани прикладай, — сказала вона замислено. 

 — Так, він завжди був дуже турботливим, — погодилась я.  — Але Віктор наче теж такий…