15. Родина важливіша

Вже наступного дня те неприємне відчуття проминуло. Я насолоджувалася нашим “медовим місяцем” і почувалася дуже щасливою.  Провідала маму, яка все ще виглядала трохи пригніченою від того, що я тепер не жила разом із нею. 

 — Чому ти не забираєш свої підручники і конспекти? — запитала мама. — У тебе вже закінчилася практика, незабаром сесія…

У мене було таке відчуття, немов я забула про все на світі, крім Вала. Якби мама не нагадала мені про універ, то я б і не згадала, що треба робити підсумки практики та готуватися до сесії. 

 — Ой, треба дійсно все забрати, — розгублено усміхнулась я. — Я стала якоюсь роззявою…

***

Коли повернулася додому ( було дивно, але приємно називати розкішний будинок Вала своїм домом), то одразу сіла за навчання. Я й так згаяла багато часу, вимкнула у чаті нашої групи звук, а тепер дивилася на тисячі повідомлень і за голову бралася, коли все встигнути. 

Коли Вал повернувся з роботи, він, певно, очікував, щоб я вийшла і зустріла його, як завжди, але я прогавила цей момент, і підняла голову вже коли він увійшов до кімнати. 

 — Ой,  — я наполохано глянула на годинник. — Я якось загубилася в часі, забула що вже шоста година… Вибач, будь ласка, я зараз приготую вечерю…

Вал поглянув на мене якось замислено:

 — Ти виглядаєш втомленою… — він підійшов ближче і обійняв мене. — Може, це занадто? Стільки навантаження… Тобі треба більше відпочивати. 

 — Щось зовсім забула про навчання, — я зітхнула. — Тепер треба багато наздоганяти, щоб нормально здати сесію і не позбутися стипендії…

— Але ж ти не збираєшся ходити на все це очно? — раптом запитав він.

 — Збираюся. — сказала я. — А чому б і не ходити? — я все ще усміхалась, хоча на душі стало якось неспокійно. 

— Через вагітність тобі все одно доведеться рано чи пізно перевестись на заочне, бо ж це буде не дуже зручно, — він торкнувся долонями моїх плечей.  — Тобі треба буде багато відпочивати і менше хвилюватися. 

 — Ти думаєш, мені буде важко? — я торкнулася свого ще зовсім плаского живота. — У нас в групі є одна дівчина, яка була вагітна, то вона вчилася до самих пологів, а потім взяла няню і не переривала навчання. 

— Але ж дитина потребуватиме уваги, — він зітхнув. — Ну, якщо це буде твоє рішення, як матері…

Я раптом злякалася, що він розчарується в мені, розлюбить через те, що я буду поганою матір’ю. Ні, не так мені потрібен той універ. Для мене  головне в житті — це Вал. Мабуть, головним мала б бути також дитина. але я поки що не дуже уявляла її собі, мені було важко повірити, що вона вже існує десь в глибинах мого тіла. 

 — Мабуть, ти маєш рацію, — пробурмотіла я. — Краще мені перевестися на заочне…

— Хоча б на перший час, а потім вона трохи підросте, — він коротко поцілував мене. 

 — Звісно, — я обняла його. — Для мене головне — це наша дитина, — сказала, намагаючись щоб голос звучав максимально щиро.  — Хочу, щоб вона була здоровою!

— Не сумніваюсь, що так і буде, мила, ти будеш прекрасною мамою, — сказав він, усміхаючись.

Я швидко зібрала всі свої конспекти і заховала їх. 

 — Ходімо вечеряти, там у холодильнику є якісь страви, я розігрію, а з завтрашнього дня буду готувати усе свіже, — трохи винувато промовила, дивлячись йому в очі. 

— Я не перебірливий, все добре, — він знову поцілував мене. — Головне, щоб тобі було комфортно…

 — Тепер мені завжди комфортно, — сказала я. Хоча насправді відчувала сум через те, що більше не буду вчитися разом зі своїми друзями… Але родина головніша — сказала я собі, і майже повірила в те, що так і є…

***

Мені було дуже важко сказати в університеті про те, що відбувається, і про моє рішення. Але я вирішила зробити це зараз, відірвати пластир одним махом, як кажуть. Попередила Вала, що піду до універу робити документи, і він відпустив мене з практики. 

В універі ще було порожньо, бо був серпень, студенти ще не повернулись. Але деканат працював, я дізналась про це заздалегідь. 

В універі мене всі любили: я гарно навчалась, була старостою, але і друзям допомагала, зубрилкою мене не вважали. 

Тому коли я зайшла в деканат і мене побачила замдекана, то вона радісно усміхнулась:

— Аліночко, привіт! Щось ти рано прийшла за журналом, ще нічого не готове… Хіба ти не мала зараз бути на практиці? 

 — Так, — мені стало сумно, відразу роки навчання здалися такими щасливими. — Але я прийшла не по журнал, я хочу перевестися на заочне. 

— Що? Як? — вона аж сплеснула руками. — Чому? Ти ж така розумничка! Тобі треба довчитись очно, отримати магістра, а потім, можливо, почати наукову або викладацьку карʼєру! Або все разом!

 — Я вийшла заміж, і в мене скоро народиться дитина, — я відчула, що червонію. — Можливо, це лише на рік, а потім я повернуся на очне…

— Заміж? Дитина? — Валентина Степанівна закліпала очима. — Аліночко… Як так… Може, ти все ж передумаєш? Хіба не можна продовжити навчання на очному? Наприклад, ми дамо тобі право вільного відвідування. Вагітна будеш ходити поки можеш, потім коли треба будеш залишатися вдома.