14. Шлюбна ніч

Вранці в день весілля по мене мав заїхати Віктор і відвезти нас із мамою до заміського ресторану, де мала відбутися виїзна церемонія. 

Коли я сказала мамі, що краще б нас забрав Вал, вона відповіла:

 — Але нареченому не годиться бачити весільну сукню до початку весілля. 

— Але він вже бачив її, ми ж разом обирали… 

— Як "разом"? — вона аж сплеснула руками. — Ти не казала мені! Це дуже поганий знак!

 — Я не знала, — розгублено промовила я. — Ну вже так і буде, не поїду ж я по нову сукню, часу немає. Та й взагалі це все просто забобони! 

— Господи! Як можна такого не знати?... — вона зітхнула. — Хоч би все пройшло нормально… Не дарма в мене таке якесь погане передчуття весь час. 

 — Ось побачиш, все буде добре, — я поцілувала її в щоку. — Просто не може бути інакше!

***

І справді все було чудово. Машина, яка везла нас на весілля, не зламалася, сукня не порвалась, каблук не відлетів, усім гостям вистачило місця і ведуча не збилася, коли читала текст клятви, яку ми повторювали за нею. Правда, моя рука трохи тремтіла, коли я одягала на палець Валу обручку. Але він дивився на мене таким ніжним і безмежно люблячим поглядом, що все моє хвилювання кудись зникло. 

— Я кохаю тебе, — прошепотіла я, дивлячись у ці найдорожчі для мене очі.

— І я тебе, — відповів він і одразу подався вперед, цілуючи мене, скріпляючи наш шлюб поцілунком. 

Коли закінчилися привітання і вручення подарунків від гостей, усі сіли за стіл. Для мене все було, немов уві сні,  я ввічливо розмовляла з людьми, усміхалася, дякувала, а в глибині душі досі не вірила своєму щастю. Тому, що тепер ми з Валом одружені. Мабуть, усі колеги, які спостерігали за нашими стосунками і очікували, що він от-от мене покине, позеленіли від заздрощів. І мама, яка не вірила, що з наших стосунків вийде щось серйозне, сиділа з дещо розгубленим виглядом…

Але коли вже була майже десята вечора, Вал після чергового танцю повів мене не до нашого столу, а до виходу:

— Що скажеш, якщо ми втечемо?... — запитав він неголосно.

 — Давай, — я усміхнулася. Вже відчувала деяку втому і хотіла нарешті опинитися наодинці зі своїм новоспеченим чоловіком.  — Поїдемо додому? 

— Так, — він кивнув. — Нарешті поїдемо до нас додому, — на цих словах він поцілував мене. 

Ми вийшли з ресторану і сіли в автівку. 

 — Здається, Віктор уже нормально до мене ставиться, — сказала, з полегшенням скидаючи туфлі, які вже трохи натерли мені ноги. 

— Так, його трохи попустило, — кивнув Вал, заводячи машину і виїжджаючи на шосе. — Але може це тільки для виду, не знаю. Він підступний насправді. Але я хочу вірити в краще. 

 — Думаєш, він якось може нам нашкодити? — я трохи стривожилась. 

— Я не виключаю цей варіант, — зізнався Вал. — Але ми з усім впораємось. Я не дам йому зіпсувати наше життя, обіцяю тобі.

 — Я дуже хочу, щоб ти був щасливим зі мною, — сказала я. — Зроблю все для цього. Хочу, щоб ми прожили разом усе життя.

— Дякую тобі, Аліно, за все, ти вже робиш все, що треба, — він усміхнувся. 

Коли ми заїхали у двір його будинку, я не встигла навіть вийти з машини, як він підхопив мене на руки і поніс до дверей.

— Сьогодні у нас перша шлюбна ніч… — прошепотів, цілуючи десь біля вуха. 

Я вся затремтіла від його дотиків і приємного передчуття. Ми вже давненько не були разом, від того часу, як я сказала про свою вагітність. Тому зараз дуже хотілося знову опинитися в його обіймах…

Ми йшли будинком мало не спотикаючись, Вал весь час цілував мене, і шлях до спальні був нешвидким. Але коли ми вже опинились на ліжку, і Вал навис наді мною, він зазирнув мені в очі:

— Трохи переживаю за дитину, це ж нормально, якщо ми… — він виглядав дійсно дещо стурбованим і таким якимось милим і беззахисним в цей момент. 

 — Я читала в інтернеті, — сказала я тихо. — Там писали, що якщо немає проблем зі здоров’ям, то можна…

— Це добре, — сказав він на видиху і торкнувся губами мочки мого вуха. — Бо я дуже скучив… 

— Я теж, — сказала я обіймаючи його. — Ми ж тепер більше ніколи не будемо розлучатися? Завжди будемо разом, правда? 

— Правда, — він кивнув і подався вперед, втягуючи мене в солодкий поцілунок. 

Я подумала, що сьогодні найщасливіший день у моєму житті, бо поряд зі мною коханий чоловік, скоро у нас народиться дитина, і все буде так чудово…

***

Коли я прокинулась, Вал вже не спав. Він дивився на мене якось замислено, його рука торкалась моєї під ковдрою. 

— Пробач, я розбудив тебе? — запитав він, погладивши мене іншою долонею по щоці. 

 — Ні, я сама прокинулась. Ти такий гарний, — сказала я, теж погладивши його по щоці.  — Якби ти знав, як сильно я тебе кохаю! 

— Ти все одно гарніша, — він подався вперед і чмокнув мене в губи. — У нас є декілька днів, я відклав всі справи, щоб цей вікенд ми провели тільки вдвох. Я б запросив тебе полетіти кудись в весільну подорож, але через вагінтість, певно, нам варто трохи це відкласти.