13. Незручні запитання

Наступного дня Вал сказав, що потрібно поїхати вибрати весільну сукню.  Коли ми приїхали до дорогого магазину, в мене аж очі розбіглися від того, скільки різних суконь там було. Навіть не знала, що вибрати. 

 — Ось така вам подобається? — з ентузіазмом запитала молода продавчиня. Вона дивилася в цю мить на Вала і показувала красиву білосніжну сукню з каскадом мережива саме йому. 

— Головне, щоб подобалось Аліні, — він усміхнувся їй. — Хочу, щоб моя наречена почувалась максимально комфортно, щоб їй все було так, як треба. 

 — Мені подобається, — сказала я з усмішкою. 

 — Тоді, будь ласка, приміряйте, — продавчиня вказала на кабінку в глибині магазину. Вона теж зайшла і допомогла мені застібнути сукню. Там було багато маленьких гачків.  — Здається, сидить добре.

 — Так, — я кивнула. Дивлячись у дзеркало, бачила ніби не себе, а якусь чужу дівчину, незнайомку. Може, просто тут було таке освітлення… Я кліпнула, і все минуло — у дзеркалі ніби знову була я. 

— Дуже гарно, — кивнув Вал, підходячи ближче, обіймаючи мене зі спини і теж подивившись в дзеркало. — Сукня ніби створена для тебе.

 — Дякую,  — сказала я.  — Вона не надто дорога? Якщо що, можна взяти скромнішу. 

— Я схожий на людину, яка буде економити на сукні майбутньої дружини? — він усміхнувся.

 — Ні, не схожий, — я теж усміхнулася йому у відповідь. — Тоді візьмемо цю…

***

Коли ми вже сіли до машини, Вал сказав:

— Я тут подумав, я вже знаю твою маму, але не дуже близько. Як і ти мого брата. А він — єдиний мій живий родич, — сказав він замислено. — Тобто, я б хотів, щоб наші родичі познайомились трохи ближче. Може, щоб ми повечеряли всі разом в домашній обстановці, наприклад, у мене в будинку, де ти була. Де ми потім і жити будемо разом. Що думаєш? 

Я трохи розгубилась. Розуміла, що Віктор мене недолюблює, і мені було страшно уявити, у що може перейти ця вечеря. А ще як мама побачить сварку ( хотілося б звісно без сварки, та я сумнівалася, що обійдеться без неї). Чи не почне вона переживати за моє благополуччя, зрозумівши, що мені тут не раді? 

 — Це гарна ідея, — сказала не дуже впевнено. — А твій брат захоче прийти? Здається, я не дуже йому подобаюсь. 

— Ну, йому доведеться якось змиритися з тим, що у мене тепер теж буде родина. Так, це може бути не дуже приємна зустріч, але ж ми маємо принаймні спробувати, правда? — він взяв мене за руку. 

 — Думаю, так, — я подумала, що якщо Віктор прийде з дружиною, може все й обійдеться. — Тоді я скажу мамі, що ми її будемо чекати…

***

Коли ми з мамою приїхали на таксі до будинку Вала, то вже побачили біля воріт машину Віктора. Я відчула деяке напруження, та старалась не подавати виду. 

 — Ось тут я буду жити, — сказала, коли ми вже підійшли до будинку. — Гарно, правда? 

— Я все ж переживаю, доню, — вона зітхнула. — Все одно щось мене напружує, але я не можу зрозуміти, що.

 — Тобі просто незвично, — я торкнулась її руки. — Мені так само. Але я буду часто приходити до тебе. А потім у тебе буде онук чи онучка. Це ж класно, правда?

На порозі нас зустрів Вал. 

 — Привіт, — усміхнулась я йому. — Бачу, твої рідні вже тут?

— Привіт. О так, — він закотив очі. — Тільки не залишайся з моїм братом наодинці. Я переживаю, що він може тобі нагрубити. Це в його характері. Добрий день, — це він вже сказав до мами. — Радий, що ви погодились приїхати. 

 — У вас дуже гарно, — сказала вона з натягнутою усмішкою. 

Ми пройшли до їдальні, де вже був накритий стіл. За столом сиділи Віктор і молода темноволоса жінка. Вони обоє повернули до нас голови, коли ми увійшли.

 — О, Вале, я думала, твоя наречена старша! — здивовано промовила дружина Віктора, не чекаючи, поки Вал нас відрекомендує…

***

Вал трохи стис мою долоню в своїй і ледь насупився, а потім сказав:

— Аліно, познайомся, це Катя, дружина Віктора. Вона не дуже тактовна, вибач її за це.

— Дуже приємно,  — сказала я, побачивши, як брови Каті насупилися після останньої фрази Вала. 

— Нам теж приємно, — сказав Віктор. — Хоч ми вже і бачились. Здається, ти тільки-тільки почала працювати у Вала, і тут одразу весілля?... 

— Вікторе, ми говорили про це, — Вал насупився ще більше. — Якщо ви не хочете вечеряти мирно, комусь доведеться піти. Але нам всім тепер бути родичами, тож я б хотів, щоб всі залишились. Що скажеш? 

— Чому ти так агресивно налаштований? — Віктор знизав плечима. — Ні я, ні Катя не сказапли нічого поганого про твою наречену! 

— Але твої заявки про "одразу весілля" мене напружують, — він поглянув на брата. 

— Здається, тебе напружує все, що говорять про Аліну, тому сьогодні я буду розмовляти виключно про погоду. Якось прохолодно сьогодні, чи не так? — він усміхнувся до моєї мами. 

— Давай без усього цього, — Вал зітхнув. — Так, я певно трохи нервую через все це. Не щодня ж знайомлю тебе з нареченою. А ти як-не-як все одно мій єдиний живий кровний родич.