12. Обручка з діамантами

Коли ми вже сиділи в машині, я сказала:

— Дякую тобі… Я дуже боялася, що ти передумав…

— Ти думаєш, я б реально міг вивести тебе отак на пресконференцію перед усіма тими людьми і заявити, що все це — неправда? — він зазирнув мені в очі. 

 — Мені часом здається, що я сплю і все це мені сниться, — я торкнулась його руки. — Але ні, це насправді! Я так кохаю тебе! І у нас буде дитина…

— Так, — він переплів наші пальці і торкнувся губами моєї руки. — У нас буде дитина. Це трохи хвилююче. 

 — Я така рада, що тепер уже не залишилося таємниць, що можна не ховатися… — це дійсно було важливим для мене, адже я найбільше зап все не любила брехню. — А тепер що ми будемо робити?

— Певно, треба готуватись до весілля? — він усміхнувся і чмокнув мене в носик. — Тобі треба сукню. Ще треба організувати дату і ресторан. Скільки людей ти хочеш запросити? 

 — Навіть не знаю… Маму і кількох подружок, цього вистачить. Я не хочу, щоб ти подумав, що мені потрібне якесь пишне весілля. Достатньо скромного свята…

— Я не хочу, щоб ти думала, що я там "подумаю", — він зазирнув мені в очі. — Це ж твоє весілля. Перше і все таке. Хочу, щоб воно тобі запамʼяталось. І що я, буду економити на власному весіллі? Це якось по-дурному.

 — Ну, я не дуже знаюся на цьому, — я трохи знітилась. — Покладаюся на тебе, як ти захочеш організувати, так і буде…

— Невже в тебе зовсім немає ніяких бажань? Чи ти все ще соромишся? — він погладив мене по щоці.

 — У мене тільки одне-єдине бажання — щоб ти завжди був поруч, — усміхнулась я. 

— О, ми приїхали, — раптом сказав Вал, і водій якраз зупинив машину. А я зрозуміла, що ми приїхали до набережної, а не повернулись на роботу. Ще був день, ми ж мали бути в офісі…

 — Я думала, ми поїдемо на роботу, — здивовано промовила я. 

— Вже час обіду, пообідаємо, а потім розберемося, — сказав він безтурботно і повів мене до якоїсь величезної яхти-ресторану. Я такі бачила тільки в кіно. Але коли ми підійшли, помітила, що людей там окрім тих, які нас зустрічають, нема.

 — Як тут красиво! — я з захопленням роззиралася навколо. — Ніколи не була у такому місці!

— Сьогодні ця яхта тільки наша, — він допоміг мені зайти на борт. 

На палубі яхти був накритий столик, підійшов офіціант і відсунув для мене стілець. Таких вишуканих страв я ще ніколи не бачила. Подумала, що цей обід, мабуть, коштує шалені гроші. Певно, всі ці журналісти і підлеглі Вала думають, що я з ним заради його грошей. Яка ще може бути думка, коли бачиш пару з різницею у віці, де чоловік дуже забезпечений, а дівчина бідна, як церковна миша…

— Я б сказала, що це найщасливіший день мого життя, — промовила я. — Але хочеться, щоб найщасливіші дні були попереду..

— Аліно, — він дістав з кишені піджака маленьку коробочку і відкрив її переді мною. Там була обручка з блискучими білими камінцями. — Я вже питав, але запитаю ще раз…  Офійційно, як це має бути. Ти будеш моєю дружиною?

Я відчула, як сльози навертаються мені на очі. Від хвилювання не могла промовити ні слова. Лише кивнула. А потім все ж сказала:

 — Так, я буду дуже щаслива стати твоєю дружиною! 

Він вдягнув мені на палець обручку, а потім поцілував долоню. Далі зазирнув мені в очі і потягнувся губами до моїх губ, ніжно торкаючись їх.

Я відповіла на поцілунок, відчуваючи, як мене переповнює тепло і ніжність. Я хотіла,щоб ця мить не завершувалася ніколи…

***

Коли ми повернулись на роботу, всі вже були в курсі. Я і сама встигла зазирнути в новини в телеграмі, коли Валу подзвонили в машині.

Дзвонив, здається його брат. Сказав, що приїде. Вал чомусь був не дуже задоволений, але я не стала його розпитувати.

— Мені треба трохи попрацювати, — сказав він перед своїм кабінетом. — А ввечері повечеряємо разом? 

 — Добре, — я усміхнулась. — Зараз попідганяю всі справи. 

— Тоді до вечора, — він підморгнув мені і я пішла з його кабінету. 

День проходив швидко, бо справ дійсно було багато, а я хотіла працювати максимально добре, тож не відволікалася. Вже під самий вечір, коли поставила останню крапку в черговому перекладі, вирішила піти одразу до Вала.

Але щойно вийшла до коридору, зіштовхнулась з Віктором.

— О, тебе я й шукав, — сказав він раптом. — Поговоримо? 

І хоч він запитав, сам буквально заштовхнув мене назад до кабінету, де я працювала. Зараз тут не було нікого, окрім нас двох. 

— Що, вирішила вискочити за нього і поділити спадок? — він примружив очі і уважно поглянув на мене. 

Я зрозуміла, що він думає. що я хочу потім розлучитися і відсудити у Вала частину його грошей. 

 — Я ніколи такого не зроблю! — сказала з обуренням. — Ми з Валом кохаємо одне одного! 

— Я не вірю в кохання з "першого погляду", ти тут від сили місяць, а вже виходиш за нього? Хто повірить, що це — просто так?

— У нас буде дитина, — сказала я, не подумавши, чи Вал вже встиг йому сказати. Якщо й ні, то, певно, все одно скаже….