10. Раптове нездужання

Я побачила на його обличчі цілу гамму різних емоцій, але він нічого більше не говорив, просто вислухав те, що йому сказали і завершив розмову.

 — Хто це був?  — запитала я.

— Секретарка. Дамір розірвав угоду, — він насупився. — Ну і чорт з ним. 

 — Це через мене? — я дуже засмутилася, що у нього виникли проблеми. — Мені так шкода…

— Ні, не через тебе, — він взяв мене за руку і поцілував тильний бік долоні. — Він сам винен, що поліз до тебе. Я б тебе нікому не віддав. 

 — Може, вам варто помиритися, — я зітхнула. — Мабуть, я неправильно вдягнулася, треба було щось закрите..

— Що ще за "неправильно вдягнулася"? — Вал насупився. — Ти вільна людина і можеш вдягатись, як хочеш. Не кажи таких дурниць, а то покараю, — він хитро усміхнувся і ледь облизнув губи. 

 — Шкода, що треба йти додому, — сказала я.

— Ну, ми ж ненадовго розходимось. Завтра побачимось на роботі, — він чмокнув мене в носик. 

 — Так, завтра побачимось. Кохаю тебе, — прошепотіла я, дивлячись йому в очі. 

— Біжи, а то не відпущу, — прошепотів він так само тихо. — До завтра. 

 — До завтра, — я вийшла з машини, послала йому повітряний поцілунок, а тоді пішла до під’їзду…

***

Коли зайшла до квартири, одразу весело гукнула:

 — Мамо, привіт, я повернулася! Як ти? 

— Привіт, нормально, — вона якось дивно поглянула на мене. — А ти? 

 — І я, — коротко відповіла я.  Та новина про Даміра дещо вибила мене з колії. — Піду, мабуть, прийму душ з дороги. 

— Добре, — вона зітхнула. — І що у вас з цим чоловіком? Я все ще проти, знай це. Він може скористатися тобою.

 — Ну, ми зустрічаємося, — сказала я. — До речі, що як Вал у п’ятницю після роботи приїде до нас у гості? Ви познайомитесь, і ти більше не будеш переживати, що він погана людина…

— Добре, давай познайомимось. Хоча я сумніваюсь, що кардинально зміню свою думку, — відповіла мама. — Хай прийде в пʼятницю. 

 — Супер, я дуже рада, що ти погодилась, — мені наче камінь із душі впав. Я поцілувала маму в щоку і пішла до ванної кімнати. 

Та ледве я стала під душ, відчула, що мене нудить. Спершу це відчуття було не дуже сильним, і я подумала, що просто з’їла щось не те. Але потім мені стало ще гірше. Я провела у ванній довше, ніж збиралася. Не хотіла, щоб мама побачила, що зі мною щось не те. 

Потім, дочекавшись моменту, коли вона була на кухні, тихцем вийшла з ванної і пішла до своєї кімнати. Довго дивилася на себе у дзеркало. Я виглядала трохи блідою, а так усе як завжди. Здавалося, нудота вже трохи відпускала. 

“Треба лягти спати, і до завтра все мине”, — подумала я, лягаючи в ліжко та закутуючись у ковдру…

***

Та коли я прокинулась вранці, відчула, що моє нездужання досі не минуло. Я ледве встала з ліжка. Коли почала чистити зуби, мене знову знудило. Цього разу мама, певно, запідозрила неладне, особливо коли я відмовилася від сніданку і обмежилася лише чаєм з лимоном. 

 — Я, мабуть, чимось отруїлась, — сказала я гна її розпитування про моє самопочуття. 

— Або ти вагітна, — вона уважно поглянула на мене. — Ви з ним спите, — це було не питання, а ствердження.

Я дивилася в свою чашку. Не могла повірити, що можу бути вагітною. Зрештою, ще ж минуло так малого часу, відколи ми з Валом почали зустрічатися. Я чула. що в жінок вагітність настає не одразу, що дехто роками чекає, поки з’явиться дитина. Та ні, це просто якесь харчове отруєння. це не може бути вагітність…

— Скільки ви вже спите? — продовжила вона холодним голосом. — Як довго, як часто? Коли були останні місячні? 

 — Мамо, я почуваюся, як на допиті, — сказала я. — Мені це неприємно. 

— Відповідай. Я ж попереджала тебе…

 — Здається, місячні мали бути на минулому тижні, — пробурмотіла я. — Але в мене буває, що вони приходять нерегулярно. Може, на днях розпочнуться…

— Я зараз куплю тест, — вона почала шукати кофту. — Зробиш тест і тоді дізнаємось точно.

***

Я почувалась не в своїй тарілці. А мама дійсно пішла в аптеку. Краще б я сама пішла. І зробила той клятий тест десь не вдома. Хотілось написати Валу. Ми з ним говорили про це… Про можливу вагітність. Я йому казала… Я ж не дурепа. Але він тоді сказав, що все нормально, навіть якщо я завагітнію. 

А ще казав, що якщо я завагітнію, ми одружимось. Я почервоніла від цих думок. Ні, я не хочу вагітніти аби тільки він одружився зі мною, це якось неправильно… Але ж ми кохаємо одне одного, хіба погано буде, якщо ми одружимось?

Мама повернулась з тестом швидко, хвилин за десять, аптека була в нашому будинку.

— Іди, — вона простягнула мені дві коробочки. — Це найдорожчий, на ранніх строках розпізнає вагітність. Тут дві штуки.

 — Добре, — відповіла я, намагаючись триматися, щоб мій голос не тремтів. — Зроблю для того, щоб ти перестала хвилюватися. Я впевнена, що ніякої вагітності й близько немає.