9. “Життя таке непередбачуване”

Я дійсно відчувала, що не можу жити без нього, все навколишнє здавалося таким дріб’язковим. Лише Вал мав значення. Тож про слова його брата я тут же забула. 

 — Їдемо? — запитала, дивлячись йому в очі. 

— Так, поїхали, — він кивнув. — Замовимо сьогодні щось італійське. Любиш італійську кухню?

— Обожнюю, — сказала я, хоча крім піци та спагеті жодної італійської страви не куштувала. 

— В моєму улюбленому ресторані найкращий "Салате ді маре" в місті. Прямо як в Італії, я там був і пробував, дійсно не гірше, ніж там. 

— Супер, я б теж хотіла побувати в Італії, — замріяно сказала я.  — В морі покупатися…

— Так, море там класне. Але дуже спекотно влітку. В ідеалі їздити або в травні, або на початку вересня, тоді найбільш комфортна погода.

— Я ще жодного разу не була на морі, — зізналась я.  — Лише по телевізору його бачила. 

— Треба буде якось зʼїздити, — він чмокнув мене в щоку. 

 — Супер! — я заплескала в долоні. — Кохаю тебе!

— Ти дуже хороша, Аліно, — прошепотів він мені на вухо. — Може, я дійсно не вартий тебе… 

 — Не говори дурниць, — сказала я. — Дуже навіть вартий! Ти найкращий з усіх чоловіків! 

Він обійняв мене так, що я не бачила його обличчя, і тоді він дуже тихо прошепотів:

— Я люблю тебе... 

Моє серце забилося частіше, я відчула таку ніжність, яку важко передати словами. Я справді була найщасливіша у світі… Мабуть. одній людині на мільйон випадає таке сильне і взаємне кохання, і я опинилася у числі цих щасливчиків…

***

Коли ми вже їхали в машині, я подумки повернулася до розмови з мамою, яка відбулася вчора ввечері. Цього разу, коли я сказала, що на вихідні не буду вдома, вона здогадалася, що ніякими подружками тут і не пахне.

 — Мені сумно, що ти можеш накоїти дурниць, — сказала вона. 

 — Мамо, все буде добре, ось побачиш, — настрій у мене був безтурботний, і я не приховувала цього. 

— У вас все якось надто стрімко. Тобі всього двадцять, — вона зітхнула.

 — Думаю, якби я зустрічалася зі своїм ровесником, ти б так не переживала, — відповіла я. 

— Так, можливо, — вона кивнула. — Ви б обоє були студентами. Не думаєш, що він хоче використати тебе, поки ти на практиці? 

— Не думаю, — насупилась я. — Він кохає мене. І коли закінчиться моя практика, ми все одно будемо разом. 

— Будь обережна, будь ласка, я ж не хочу тобі зла. Я просто люблю тебе, доню…

***

Я отямилася від роздумів, коли ми вже під’їздили до будинку Вала. 

“Не хочу думати про неприємне, — сказала собі. — Адже попереду два таких щасливих дні!”

— Ходімо, — він вийшов з машини і відчинив переді мною дверцята, вже коли ми заїхали у двір. 

Простягнув руку, а коли я подала йому долоню, потягнув мене до себе і поцілував:

— Я божеволію від тебе…

Я заплющила очі, відчуваючи як щастя переповнює мене. Почувалася такою легкою, як повітряна кулька, і все майбутнє життя, здавалося, буде таким же щасливим, як наше сьогодення. 

— А ми одружимось? — не втрималась і запитала, певно під впливом маминих нотацій.

— Несподіване запитання… — він трохи відсторонився і зазирнув мені в очі, а потім додав трохи схвильованим тоном:  — Але так, думаю, одружимось.

 — Я хочу бути дуже хорошою дружиною, — сказала я тремтячим голосом. — Вибач, якщо це питання було несвоєчасним…

— Все добре, — він провів долонею по моїй щоці. — Я сам, певно, трохи поспішаю. Але я не можу інакше, коли ти поруч… Сподіваюсь, ти не будеш ображатись за це… 

 — Зовсім ні, — я похитала головою. — Адже життя таке непередбьачуване… Краще брати усе, що воно пропонує, а то раптом воно почне це забирати…

— Божеволію від тебе, — повторив Вал, переплітаючи наші пальці і знову цілуючи мене. А потім повів мене до будинку. Так поспішав, ніби кожна секунда йому важлива.

А щойно ми зайшли всередину, він знову поцілував мене. Підхопив на руки і заніс до вітальні.

— Не хочу йти нагору…. — він поклав мене на диван і навис згори. — Хочу тебе всюди… 

*** 

Прокидатись з Валом було справжнє щастя для мене. Я кохала його так, як ніколи нікого не кохала. Певно, я взагалі не кохала нікого до Вала в принципі. Він був таким ніжним, турботливим, немов справжній принц. Я вже давно не вірила в казки, але з ним всі мрії ставали дійсністю. 

Він був такий кумедний уві сні. Нарешті не виглядав таким серйозним. І взагалі, здавався молодшим, коли спав. Я трохи переживала за нашу різницю у віці, але вирішила, що буду старатися, щоб йому було добре і цікаво зі мною навіть попри неї. 

Вал розплющив очі і одразу усміхнувся, бо наші погляди зустрілись. 

— Привіт, — його рука потягнулась до моєї щоки, а потім він подався вперед і поцілував мене. — Як спалось?