8. Зізнання

Час пролетів непомітно, і коли настав вечір неділі, мені стало шкода, що цей чудовий вікенд закінчився. 

— А ми ще колись приїдемо сюди? — запитала я у Вала. 

— Можемо на наступних вихідних. В будні мама тебе навряд відпустить? — перепитав він, обіймаючи мене і чмокаючи в скроню.

 — Так, у будні, мабуть не вийде… Але до вихідних ще так довго, — протягнула я. 

— Ми ж щодня будемо бачитись, — Вал погладив мене по голові, як дитину. — Всі дні будемо разом. Я б міг запросити тебе і в будні… Але, певно, треба з цим трохи почекати, поки твоя мама не в курсі. Але думаю поки що трохи рано їй розповідати. Треба трохи почекати.

 — Так, думаю, ти маєш рацію, — я зітхнула. — Тоді поїхали…

Коли ми вже приїхали майже під будинок, Вал зупинив машину і рвучко поцілував мене:

— Я теж буду сумувати за тобою вечорами… — прошепотів він мені, коли наші губи розімкнулись.

— Коли буде сумно, можна буде написати одне одному, — прошепотіла я. 

— Добре, — він усміхнувся і погладив мене по щоці. — Все, йди, бо я не відпущу. І мама щось запідозрить.

— До завтра! — я усміхнулась йому і вийшла з машини. 

Коли зайшла до квартири, мама відразу вийшла мені назустріч. 

— Ну як ти, гарно провела час? — вона обняла мене. 

— Так, все було просто чудово, — відповіла я. 

— Ти якась така замріяна, — вона зазирнула мені в очі. — Невже там все ж були хлопці? І ти з кимось познайомилась?

— Ні, — я швидко похитала головою. — Але мені дійсно подобається один хлопець. Я скоро вас познайомлю. 

— Ого… І хто він? — здивувалась вона. — Коли ви познайомились? 

— На роботі, — сказала я. — Він дуже хороший, турботливий, допомагає мені…

— На роботі? То твій шеф? Який тоді тебе підвозив? — продовжила допитуватись мама.

— Так, — я відчула, що червонію. — Він сказав, що потім познайомиться з тобою. 

— Скільки йому років? — вона насупилась. 

 — Не знаю, — я розгубилась. — Ну… років тридцять. Чи тридцять п’ять. А яке це має значення? 

— Тобі всього двадцять! Якщо йому під сорок, він вдвічі старший! — обурилась вона. — Тобі треба зустрічатись з однолітками… 

 — Яка різниця, якщо він кохає мене? — запитала я, мало не плачучи.  — Зате у нас буде справжня сім’я, а не так як у тебе! 

— Яка сімʼя, тобі ще років пʼять мінімум до сімʼї, про що ти? — в шоці перепитала мама. — Я не дам тобі зустрічатись з ним! Ви вже спали? То ти з ним їздила? Щоб завтра ж звільнилась з цієї практики! А ні то я сама туди піду! І заберу тебе!

— Мамо, заспокойся, — я вхопила її за руку. — Я думала, ти зрадієш за мене! Він дійсно хороша людина!  І не збирається кидати мене. Ти сама переконаєшся, коли познайомишся з ним! 

— Я скажу йому все, що про нього думаю! — пригрозила мама. — Дорослий мужик, а упадає за молоденькою студенткою! 

 — Я повнолітня, — образилась я. — Ти в моєму віці теж уже зустрічалася з моїм батьком!

— І до чого це призвело? Він покинув нас, — вона трохи заспокоїлась, казала це вже тихо. — Я авжеж рада, що в мене є ти, але я не хочу, щоб ти повторила мою долю, бо я дуже люблю тебе.

 — Вал мене не покине, він не такий, — я обняла її. — Він найкращий. Ти сама побачиш! 

***

Наступного дня, коли я принесла Валу каву, то ледь зачинивши двкері, схваильовано сказала:

 — Я розповіла про нас мамі! 

***

Вал на мить здався мені дуже здивованим, але потім усміхнувся:

— Ти прямо все розповіла? Певно, вона не в захваті… 

— Так, вона спершу дуже розсердилась на мене. Але потім я її переконала, що ти хороший. 

Він ще на долю секунди замислився, а потім сказав:

— Значить, скоро з нею познайомимось. Може, на наступних вихідних. В будні часу мало. Хоча я дуже хотів, щоб ми провели вихідні тільки вдвох… — він подався вперед і торкнувся губами моєї щоки прямо біля вушка. 

Я відчула, як мені стає жарко і ноги підкошуються. Поряд з ним я не могла думати ні про роботу, ні про маму. Лише про те, що ми будемо робити на вихідних. 

 — Я хочу, щоб ми були лише вдвох, — прошепотіла у відповідь. 

— Для мене твоє слово — закон, — він все ж торкнувся губами вуха і моїм тілом пройшла хвиля мурашок. 

 — А чому ти звернув на мене увагу? Адже я цілком звичайна…

— Не буду обманювати, спочатку мою увагу привернула твоя зовнішність, яка, до речі, зовсім не звичайна, — він простягнув долоню до моїх кучерів. — Твоє довге хвилясте руде волосся, сіро-блакитні очі, як у мене.

— А тоді, коли при першій моїй зустрічі з Даміром сказав, що я твоя. це було випадково? — продовжувала допитуватись я. — Чи в тебе вже були якісь плани щодо мене? 

— Я приревнував, — сказав він, потерши перенісся. — Певно, це було не дуже красиво, але я чомусь одразу тебе приревнував. Потім викрутився перед тобою.