6. Зустріч з несподіваним фіналом

Повернувшись додому, я не гаючи часу, завела розмову з мамою про свої плани на вихідні. 

 — Як ти? — запитала я. — Сьогодні наче краще виглядаєш, ці нові ліки допомагають?

— Так, я дійсно почуваюсь краще, — вона усміхнулась. — Давай зʼїздимо кудись на вихідні, може, в парк, торгівельний центр?

 — Ой, я якраз хотіла тобі сказати… Мене подруга запросила на вихідні на дачу. В неї день народження, — на ходу вигадувала я. — То може ми з тобою кудись з’їздимо на наступний вікенд? 

— Що за подружка? — запитала вона з підозрою. 

 — Настя, я тут, на практиці, з нею познайомилась, — розповідала я невимушеним тоном.  — Дуже хороша, вона на два роки за мене старша. 

— А там будуть чоловіки? — продовжила вона допит.

 — Ні, самі лише дівчата, — продовжила брехати я. 

— Ну добре. Але все одно не пий алкоголю, це шкідливо для здоровʼя… І ще цигарки, не пробуй ту гидоту, я тебе прошу…

 — Не буду, обіцяю, — я поцілувала її в щоку. — Не хвилюйся, мам, я буду чемною дівчинкою. Але раптом у тебе виникнуть якісь проблеми, ти набери мене, і я одразу повернуся…

***

У п’ятницю я прокинулася раніше звичайного. Довго обирала одяг, робила зачіску, макіяж. Хотілося виглядати бездоганно для Вала. Адже це буде не звичайна зустріч, ми проведемо разом два дні. Це майже як сімейне життя…

Я дивилася на себе у дзеркало і не впізнавала. Раніше я хоч і була симпатичною, але одягалася скромно, майже не користувалася косметикою. А зараз я ніби стала зовсім іншою людиною. Чи то в мене очі так сяяли, чи просто я відчувала себе коханою. Але я ніби світилася зсередини. Це помітила навіть мама.

 — Ти чудово виглядаєш, — сказала вона трохи сумно. — Я рада, що ти знайшла друзів. 

 — Не сумуй, я скоро повернусь, — чмокнувши її в щоку, я вибігла з квартири. Всю дорогу до офісу мені хотілося співати, така я була щаслива. 

А зайшовши туди, перш за все пішла до кабінету Вала, нібито щоб отримати якісь вказівки до проекту, хоча насправді я просто хотіла, щоб він побачив мене у моєму новому образі. Цікаво, яка буде його реакція?

Я постукала в двері. 

 — Добрий день, це я, Аліна, можна увійти? — запитала ввічливо. 

— Заходь, — почула його голос. 

Я відчинила двері кабінету і з легкою усмішкою на обличчі підійшла до нього. 

 — Хотіла спитати, які будуть ваші вказівки, — сказала я. 

На роботі я кликала його на “ви”, адже хтось міг би випадково нас підслухати. 

— Аліно… — він підійшов ближче, торкнувся долонею моєї талії і прошепотів: — Вдягатись так красиво на роботу має бути злочином… 

 — Дякую, — так само тихо прошепотіла я  і ледь облизнула губи. 

Вал помітив цей мій жест, бо тут же накрив мої губи своїми, притягуючи мене ближче до себе, так, щоб наші тіла були максимально близько.

Я вся затремтіла, ледве стримуючись, щоб не видати себе якимось звуком. 

 — Мама мене відпустила, — тихо прошепотіла, коли наші губи розімкнулися. 

— Тоді зараз їдемо на зустріч, а потім — до мене, — він усміхнувся. — Клятий Дамір, от чому йому не сидиться вдома ввечері в пʼятницю?... 

 — Дамір? — перепитала я. — Той, з яким ми тоді були на бранчі? 

— Так. Нам сьогодні доведеться зустрітися з ним, але це не займе багато часу. Потім одразу поїдемо в наш кінцевий пункт призначення, там вже все готове, — сказав він, ніби випадково торкаючись губами мого вуха.

 — Добре, — усміхнулась я, намагаючись за усмішкою приховати легке розчарування. — Я буду чекати…

***

Коли ми прийшли на зустріч, Дамір одразу почав пожирати мене очима, як і минулого разу. Мені це було неприємно, хотілось сховатися. Вони потисли одне одному руки і ми сіли за стіл. 

Вал замовив щось собі, а потім звернувся до мене: 

— Випʼєш трохи вина? Окрім суші? 

 — Так, але небагато, — я знічено усміхнулась. 

Він усміхнувся мені і замовив все, а коли офіціант пішов, ми почали працювати. Півгодини провели в сугубо робочій атмосфері, аж поки нам не принесли вино і телефон Вала раптом не задзвонив. Він дістав його і я випадково побачила, що це дзвонив його брат.

— Я відійду на хвилину, — сказав Вал, підіймаючись з місця. — Брат дзвонить. 

Мені не хотілося, щоб він ішов, залишаючи мене наодинці з Даміром, але я лише мовчки кивнула. 

Щойно Вал вийшов з зали, Дамір несподівано посунувся до мене на диванчику, це був круговий диванчик, і ми всі до того сиділи на ньому втрьох, просто ми з Валом з одного боку, а Дамір — з іншого. 

— Послухай, крихітко, — він торкнувся завʼязки на моїй блузці. — Дарма ти думаєш, що Вал тобі дасть щось таке, чого не дам я. 

 — Ви думаєте, я з ним через гроші? — мій голос затремтів від обурення. 

— Ти дуже красива дівчина. Я б відвіз тебе далеко, потрапила б в справжню східну казку, була б як принцеса в моєму палаці, — він таки смикнув завʼязочку і вона розвʼязалась.