5. Побачення, яке я не забуду

Ми вже поїли і пора було їхати додому. Я дивилася на нього, мабуть, дуже закоханими очима. Мені хотілося, щоб він був моїм єдиним коханим, зараз і на все життя. 

— Ти зводиш мене з розуму, — прошепотів він мені на вухо. — Ніколи не думав, що зі мною трапиться подібне. 

 — Я теж не вірю, що це все відбувається наяву, — прошепотіла я. — Страшно, раптом прокинусь і зрозумію, що це всього лиш сон. А в реалі ти просто мій суворий начальник. 

— Ні, це точно не сон, — він торкнувся губами моєї щоки. — Ти дуже потрібна мені…

                                                     ***

Коли ми вже доїхали до мого будинку, Вал раптом сказав:

— До речі, зараз всі наші працівники проходять медогляд. Давай я завтра відвезу тебе до клініки, яка обслуговує працівників нашої фірми. Там дуже хороші спеціалісти. 

 — Я ж тільки на практиці, — здивувалася я. — Не в постійному штаті. 

— Але ж ти все одно зараз працюєш. Такі медогляди зазвичай дорого коштують. А за здоровʼям треба слідкувати. Хіба не добре скористатися можливістю зараз? — здивувався він у відповідь. 

— Ну, якщо це не накладно для фірми, то я не проти, — я усміхнулась йому. 

— До завтра, — він подався вперед і поцілував мене.

— До завтра, — відповіла я, і тихо продовжила. — Я кохаю тебе…

Трохи злякалася, що ці слова прозвучали занадто рано. Раптом він подумає, що я нав’язуюсь йому? 

— Я теж, здається, кохаю тебе, — сказав він мені на вухо. — Весь час думаю про тебе і про наше майбутнє… 

 Ці слова були мені як бальзам на душу. Я ніби витягнула щасливий лотерейний квиток. Отак жила двадцять років звичайною дівчиною із сім’ї, яка навіть до середнього класу не дотягувала. І тут, наче Попелюшка, зустріла принца з казки. Та ще й ніяких перепон на горизонті немає, ніхто не проти наших стосунків, ми обоє вільні і кохаємо одне одного. 

Ну, звісно, моя мама поки скептично налаштована, але варто їй буде познайомитися з Валом — і вона одразу змінить свою думку. Андрій проти — але мене абсолютно не обходить його думка. Я не дам кому-небудь завадити моєму щастю. Ми з Валом обов’язково будемо щасливі…

***

Наступного дня він дійсно відвіз мене до приватної клініки. Я ще ніколи в такій не бувала, завжди відвідувала звичайного сімейного лікаря з місцевої поліклініки. А тут немов потрапила за кордон — так усе було не схоже на звичні мені черги і байдужість. 

Вал підвів мене до жінки в білому халаті і сказав:

— Це новенька з моєї роботи, про яку я попереджав. Вона має пройти безкоштовний медогляд, як всі інші співробітники нещодавно проходили. 

 — Авжеж,  — закивала лікарка. — Ходімо, Аліно. 

Це був звичайний медогляд, в мене взяли кров на аналіз, зробили флюорографію, потім зі мною поспілкувався терапевт, який запитував, чим я хворіла, починаючи з дитинства, і все записував у карту. Я була приємно здивована таким сервісом, коли пацієнта опитують півгодини, не поспішаючи. Потім мене направили до гінеколога, де те взяли різні аналізи. А в кінці огляду ще був психоневролог з різними тестами. 

Вийшовши з його кабінету, я побачила Вала, який все ще чекав мене у холі. 

 — Все, здається мене обстежили з голови до п’ят, — весело промовила я. 

— Супер, скажи, дуже зручно? — він усміхнувся. — Ходімо, пообідаємо десь…

***

Я почувалась, як в казці. Мій коханий принц водив мене в усілякі красиві місця обідати і вечеряти, був дуже галантним. Паралельно я працювала з документами, я не хотіла, щоб він думав, що я якась нероба і що я на роботі бʼю байдики, бо ми разом. 

Дівчата з офісу дивились на мене якось не дуже по-доброму, ну, бо певно, помітили, що я багато часу проводжу з Валом. Але ми не виставляли наші почуття на показ, я ніяк не хизувалась цим і не хотіла йому нашкодити. 

Працювала сумлінно, робила все вчасно, компʼютер ставила на пароль, що більше ніколи не втрачати файли. Вал дуже хвалив мене, а коли він хвалив мене, я відчувала велику радість. Я була корисна йому. Я була потрібна йому… В усіх сферах життя. І це робило мене щасливою.

Сьогодні ми з ним після роботи домовились повечеряти, тож коли я завершила з документами і вже був час завершення роботи, то пішла до його кабінету.

Але коли стала під дверима, щоб вже постукати, раптом почула:

— Тобі ніколи це не вдасться, навіть не старайся. 

— Побачимо, — сказав Вал крижаним тоном, але в цьому слові був і виклик. Я ніколи не чула його голос таким. — Я все продумав так, що тобі і не снилося. Памʼятай про умови. Ти не зможеш не послухатися.

 — Дебільні умови, — буркнув той крізь зуби. 

— Я вже маю йти, якщо в тебе нічого важливого, — сказав Вал вже веселіше. — У мене побачення. 

 — Он як, познайомиш мене зі своєю новою дівчиною? — запитав його співрозмовник. 

— Не смій наближатися до неї, — в його голосі я почула загрозу. 

— Боїшся, що я здамся їй кращим варіантом? — здавалося, він глузував з Вала і мені захотілося зайти й поставити його на місце. Але я досі стовбичила під дверима.