4. “Як далеко у вас все зайшло?”

Цей поцілунок був такий ніжний, але водночас ніби вимогливий… Моє серце забилося як шалене і по тілу пробігли мурашки. На мить я завмерла, відчуваючи щось схоже на паніку. А потім відповіла на поцілунок, і одразу стало так легко, я немов піднялася в небо на крилах. 

— За що пробачити? — так само тихо запитала я, коли наші губи розімкнулися. 

— Я не зміг втриматись, — його долоня торкнулась моєї щоки. — Всі ці дні казав собі, що краще не робити цього, але не зміг зупинитися…

— Я розумію, — сказала я. — Це субординація і все таке…

— Але я весь час про тебе думав. І зараз, коли побачив, як Стас з фінвідділу клеївся до тебе, мені майже знесло дах… — додав він неголосно, погладивши мене по щоці. 

 — Він мені зовсім не подобається, — швидко запевнила я. 

— Правда? Я щасливий це чути… — його друга долоня торкнулась моєї талії, а потім він знову подався вперед і, прикривши очі, поцілував мене.

Тепер я вже більш впевнено відповіла на поцілунок. Щастя переповнювало мене, здавалося, от-от поллється через вінця. Я подобаюсь йому,  це просто неймовірно. Що саме той чоловік, від якого я в захваті, сказав, що я йому подобаюсь… Мені хотілося, щоб ця мить тривала вічно, щоб ці обійми не розірвалися…

— Я ніколи не відчувала нічого подібного, — зізналася я, дивлячись йому в очі. 

— Я теж, — тихо відповів він. — Мене ще ніколи так не тягнуло до когось. Особливо, коли я забороняв собі. Ти така перша, — Валерій трохи стис мою долоню. — Давай зустрічатися. Ти хочеш зі мною зустрічатися? 

Це було так романтично, так зворушливо, що мої очі наповнилися сльозами. Але це були сльози щастя. 

— Так, — кивнула я. 

— Значить, завтра поїдемо на побачення. Або, якщо у тебе немає планів на сьогодні, можемо поїхати кудись прямо зараз… Що скажеш? 

 — Можна й зараз, але я попереджу маму, — я трохи винувато глянула на нього. — Вона хворіє, то щоб не хвилювалася, я її попереджаю, якщо затримуюсь..

— Добре, авжеж, попередь її, — він чмокнув мене в носик. — І поїдемо прямо зараз. 

 — Зараз я наберу її, — я взяла мобільний і набрала мамин номер. — Мамо, привіт, я трохи затримаюся, мене запросили на побачення…

— На побачення? — здивувалась вона. — Той шеф? Я не думаю, що це хороша ідея…

 — Мамо, все буде добре, — так як Валерій сидів поруч, я не могла говорити детальніше. — Я не затримаюся довго. 

— Ну добре… Тільки недовго… — пробурмотіла вона.

— Дякую, не сумуй, — я відбила виклик і радісно поглянула на Валерія. — Вона не проти! 

— Пощастило, — він усміхнувся. — Тоді поїхали? Любиш суші? 

 — Люблю, — сказала я, хоча ніколи не їла суші. Але була готова полюбити все, що любить він. 

***

Ми приїхали в ресторан східної кухні, назву якого я часто чула, але ні разу тут не була. Я взагалі не ходила в ресторани, це було мені не по кишені. Могла з подружками хіба що випити кави з тістечком у кав’ярні чи з’їсти бургер у Макдональдсі. Тут мені все здавалося незвичним і дуже гарним. 

Було трохи страшнувато осоромитися, тому я дивилася на Валерія і все6 повторювала за ним. 

— Дуже смачно, — сказала, поклавши до рота шматочок суші. 

— Радий, що тобі подобається, — він так дивився на мене, що серце весь час билось часто-часто, я ще ніколи такого не відчувала. — Я звожу тебе ще в багато цікавих місць зі смачною їжею. Я всі їх знаю. 

 — Коли я тебе побачила, то так і подумала. Що ти ведеш насичене світське життя, — я усміхнулась. — На відміну від мене. 

— Та якраз не особливо я його і вів до недавнього часу. З дівчатами, принаймні, нікуди не ходив. Все не було часу. Брат завжди жартував з мене через це, — зізнався Валерій.

 — Це чудово, коли є брат, — сказала я, усміхнувшись. — Я одна в родині. Лише я і мама, от і все.  

— Ну, я б не сказав, що в нас дуже хороші стосунки, — зізнався Валерій, переплівши наші пальці. — До речі, я хотів попросити тебе. Коли ми наодинці, клич мене Вал. 

— Добре, — я усміхнулася. — Вал… Гарно звучить…

— Повне імʼя мені зовсім не подобається, — він притягнув мою руку до своїх губ. — А от скорочене, та ще й з твоїх вуст — дуже… — його губи торкнулись моїх пальців, а його погляд в цю мить ніби зазирав в душу. 

— Можу повторити знову, — жартома сказала я і раптом побачила трохи  віддалік за столиком знайоме обличчя. То був мій колишній хлопець…

***

Я хотіла сховатися. Хотіла, щоб він не побачив мене. Андрій був дуже ревнивий і запальний. Я вже думала піти до вбиральні і пересидіти там, або взагалі придумати, як піти звідси, коли наші з Андрієм погляди зустрілись. 

Він одразу встав з-за столика. Так як сидів сам, то ніщо не завадило йому піти прямо до нас. 

Я повернулася до Вала і прошепотіла:

 — Це мій колишній хлопець. Мабуть, хоче влаштувати сварку. 

Вал насупився: