41. Віктор. Нарешті наодинці

Лера з її мамою кудись відійшли і я підозрював, що вона хотіла і маму забрати з того будинку. Ну, я був не проти. Але щойно Руслан побачив, що я сам, він озирнувся навколо і також відкликав мене до коридору.

Гостів було дуже багато, тож ми відійшли в більш тихе місце.

— Ти взяв документи, як ми домовлялись? — запитав я першим. — Я вже поговорив з твоїм батьком. Ми візьмемо тебе типу "на канікули". Але ти туди не повернешся.

 — Так, але батько сказав, що я переїду до вас завтра, типу сьогодні шлюбна ніч і все таке, щоб я не заважав… — хлопець трохи почервонів. 

Я про це навіть не подумав. Але чомусь у мене було якесь не дуже добре передчуття. 

— Дім великий, — я знизав плечима. Але подумав, що це і Лері може бути некомфортно… Тоді дійсно, краще, щоб малий приїхав завтра. — Ну, але якщо тобі так буде комфортніше… Можна і завтра. Не думаю, що він щось вигадає за один день. Як би він не хотів тебе залишити, все ж бізнес зі мною йому надто важливий, щоб він не догодив мені.

 — Думаю, якби він був проти, то заборонив би мені та й усе, — сказав Руслан. — Батько не вміє прикидатися, він що думає, те й говорить. Так що приїду завтра, нічого страшного. 

— Добре, дякую, — я поплескав його по плечу. — Сподіваюсь, ми все зробимо правильно і можливо ще й вашу маму якось заберемо. Правда, з цим певно буде складніше. Але можна буде щось придумати. 

— Дякую, — він усміхнувся. — Я б хотів забрати маму, але, мабуть, вона не захоче. Вона у всьому залежна від батька і не уявляє собі життя без нього. 

— Типу стокгольмський синдром? — я зітхнув. — Ну,  подумаємо, що з цим зробити. 

Я не став казати малому, що збираюсь зробити з його батьком. Але я збирався покарати його. Покарати так, що він більше нікому не зможе заподіяти шкоди…

***

Коли вже ми трохи побули з гостями, поспілкувались і тому подібне, наслухались тостів, наша ведуча запросила мене з Лерою на наш перший танець. 

Я взяв її за руку і повів до центру зали. Всі аплодували нам і улюлюкали, поки ми йшли, але коли я обійняв її і світло приглушили, всі замовкли. 

Я дивився на неї і думав про те, як же вона страждала… Думав, що було б, якби ми ніколи не зустрілися… Що було б, якби її видали б за когось іншого, кого вона б не покохала… 

Вона теж дивилась на мене. В її погляді було стільки щастя і кохання. 

— Я б хотіла, щоб цей день ніколи не закінчувався, — прошепотіла Лера. 

— Я постараюсь зробити так, щоб всі твої дні були такими ж щасливими, як цей, — сказав я так само тихо. — Я кохаю тебе, — на цих словах я подався вперед і поцілував свою тепер вже дружину…

***

Після танцю мені дуже захотілось додому. Я хотів побути з Лерою наодинці. Я не знав, чи буде в нас щось сьогодні, хоч малий і натякнув на це, коли відмовився їхати. Але я не був впевнений, чи готова Лера. 

Я в жодному разі не збирався на неї тиснути, ми тільки-тільки почали бути разом по-справжньому, і я прийму будь-який її вибір. 

Але побути з нею наодинці, принаймні, розцілувати її, я дуже і дуже сподівався. Мені хотілось, щоб вона плавилась і мліла від моїх поцілунків. А все інше прикладеться пізніше. 

Я вмію чекати.

Саме таку установку я зробив собі тоді, коли ми таки втекли з ресторану.

Дорога додому не зайняла багато часу, бо дороги вже були порожні. Коли ми зайшли до будинку, я обійняв Леру за талію: 

— Ти сьогодні така красива… — прошепотів їй на вухо і торкнувся губами шиї. — Дозволь цілувати тебе сьогодні. Я не буду робити нічого зайвого, тільки те, що ти сама захочеш. 

Все ж, вона мене страшенно заводила вже давно, від однієї тільки думки про те, що сьогодні ми принаймні будемо ближче, ніж зазвичай, серце забилось вдвічі швидше. 

 — Мені дуже подобається, коли ти мене цілуєш, — тихо сказала вона. — Але я хочу і більшого…

Коли я почув ці слова, то серце закалатало ще швидше.

— Кохаю тебе, — видихнув я і підхопив її на руки, цілуючи в губи…