38. Лера. "Ми одружимось по-справжньому"

Я дуже хвилювалася, що скаже Віктору Руслан, чи погодиться на його пропозицію… Знаючи характер брата, думала, що він може і відмовитись.

Коли почула телефонний дзвінок і побачила на екрані ім’я Руслана, відразу прийняла виклик. 

 — Привіт, ну що, поговорив з Віктором? — запитала, відчуваючи, як серце прискорює свій ритм. 

— Так, ми щойно розійшлись. Він… Знаєш, він здивував мене. Здається, він дійсно закоханий в тебе, хоч я і думав спочатку, що це якась його гра, — сказав брат.

 — Так, Вік хороший,  — сказала я, трохи знітившись. — І ти знаєш, Руслане, я теж кохаю його… Ти  можеш йому довіряти у всьому, він не видасть тебе батьку…

— Так, — відповів Руслан. — Якщо ти довіряєш йому так сильно і якщо він кохає тебе… Я вирішив, що теж йому довірюсь. Сподіваюсь, ти будеш щаслива, сестричко… Але якщо він тебе якось образить… Я не пробачу йому. 

 — Я дуже тебе люблю, — відчула велике полегшення, почувши ці його слова. — У нас все буде добре, ось побачиш. Може, вдасться оформити на тебе опіку, а через рік тобі виповниться вісімнадцять, і батько вже не матиме над тобою ніякої влади.

— Сподіваюсь, так і буде, Леро. Я теж дуже люблю тебе, сестричко… Все, піду, охорона приїхала за мною… До звʼязку. 

 — До зустрічі, — сказала я, завершуючи розмову. 

І тут згадала про Стефана, у чат з яким давно не заходила. З усіма цими переживаннями за Віктора та тим, що ми нарешті сказали одне одному про свої почуття, Стефан зовсім забувся, але ж так було негарно, може, він хвилювався за мене… Потрібно все йому пояснити…

Коли зайшла до чату, справді побачила непрочитані повідомлення. Стефан писав, куди я пропала ці дні. До того питав, як справи. Ще відправляв сумні смайли. А останнє повідомлення було таке:

"Леро, якщо він забрав твій телефон чи зробив ще щось, я ніколи його не пробачу. Я точно покараю його… У мене нарешті є план." 

Мені стало соромно, що я тільки зараз згадала про нього.

“Вибач, будь ласка, Стефане! — написала одразу. — В мене все добре, телефон у мене ніхто не відбирав. Просто трохи різного сталося…. Я закрутилася і забула прочитати твої повідомлення…”

Він одразу зʼявився в мережі.

"Тобі треба втікати. Я знаю, коли і як. Прямо перед весіллям буде найкращий момент." 

“Стефане, тільки не ображайся, будь ласка, я розумію, що тобі буде неприємно це читати. Але я не хочу втікати. Я залишуся з Віктором”, — написала я.

"Він шантажує тебе? Погрожує твоїм рідним? Поліція їх обовʼязково захистить… Я обіцяю тобі." 

Я зітхнула. Як пояснити йому, що я залишаюся з Віктором з власної волі? Чи повірить мені Стефан?

“Мене ніхто не шантажує. Просто я зрозуміла, що кохаю Віктора. І він кохає мене. Ми одружимось по-справжньому. Вибач, мені шкода, що я засмучую тебе, але сталося саме так…”

Стефан якусь мить мовчав. А потім взагалі вийшов з онлайну.

Я вирішила, що й не дивно, певно, я шокувала його цією новиною. Але я не відчувала, що щось роблю неправильно. Зрештою, я все життя слухалася інших і робила все, що вони скажуть, і лише зараз змогла дихати на вільні груди, змогла сама розпоряджатися своїм життям. Це було таке чудове відчуття!

Впевнена була, що з часом Стефан мене зрозуміє і не буде ображатися…