30. Лера. "Ти не маєш права..."

Після того як я дізналася історію Віктора, мені стало його шкода. Я подумала, що він дуже самотній. А ще, певно, добрий, бо хотів помститися моєму вітчиму за те, що той зробив зі мною… Якось поступово у мене в голові вималювався зовсім інший образ мого нареченого — і в ньому було мало спільного з тим жорстоким негідником, яким я уявляла його, коли тільки дізналася, що мене хочуть видати заміж…

І я думала, що якби в мене не було Стефана, то я можливо могла б з часом покохати Віктора… Врятувати його від світу криміналу, переконати відкрити якийсь  легальний бізнес… Але я кохала Стефана. Хоча мене трохи напружувало те, що я жодного разу його не бачила, навіть фото він мені не надсилав. Вирішила, що обов’язково під час наступного нашого листування попрошу фото…

Вранці, вдягаючись перш ніж спуститися донизу (тепер я вже ніколи не ризикувала виходити з кімнати у нічній сорочці чи піжамі) я поглянула на себе у дзеркало. Вигляд у мене був якийсь втомлений, під очима кола, бо ввечері я довго не могла заснути, крутилася в ліжку і все думала про ту нашу розмову з Віктором. Що він ревнує мене, що я йому подобаюсь… Але чи ці слова стосувалися саме мене? Може він просто бачив у мені копію своєї померлої коханої, переніс свої почуття до Марії на мене? 

Чомусь мені хотілося, щоб він щось відчував саме до мене… Хоча це було геть нелогічно, я мала переконати його що між нами можливі лише дружні стосунки, щоб Віктор, як і обіцяв, відпустив мене… Я не маю закохувати його в себе, це неправильно!

І все ж, стоячи перед дзеркалом, я нанесла на обличчя тональний крем, торкнулася губів щіточкою рожевого блиску і бризнула на шию краплю парфумів. 

Так і спустилася донизу та стала готувати сніданок. 

Коли прийшов Віктор, все наче було добре, я турбувалася про нього, про його самопочуття, і тут він чомусь причепився до мене за той макіяж. Я відчула себе так, ніби він принизив мене. Злість на нього і на весь світ переповнила мене. Особливо через те, що я хотіла бути гарною саме для нього. Зараз я вже могла у цьому зізнатися самій собі, хоча Віктору нізащо б цього не сказала. 

Ще й Стефана приплів! Мені хотілося сказати йому, що він самозакоханий дурень, що ті постійні пиятики і бійки — це найдурніше, чим можна займатися, що я на його місці займалася б бізнесом, шукала своє місце у світі, мабуть, для нього з його грошима було б не проблемою знайти собі красиву і розумну дружину. Чому ж у нього світ клином зійшовся на тій Марії? І чому він зганяє свою злість на мені, хіба я винна в його проблемах?

До очей підступили сльози, коли Віктор заявив, що не вірить мені, що я йому брешу, що я фарбувалась для Стефана… Навіть якби він зараз вдарив мене, це не було б так образливо…

— Ти так боїшся мене, що готова розплакатись? — його шепіт на вухо змусив шкіру на шиї покритись мурахами. 

 — Ти не маєш права так поводитися зі мною… — прошепотіла я, але моя злість уже кудись зникла, я відчувала хвилювання, та сама не знала, чому.

— Я? Не маю права? — він зробив крок вперед, ще ближче до мене, а я мимоволі ступила крок назад. Навіть не помітила, як вперлась спиною в стіну. — Ти моя наречена і я маю право ревнувати скільки захочу…