27. Віктор. Після бійки

Мені хотілося вбити його. Розтрощити кожну кісточку в його тілі, дивитись, як він корчиться від болю і стікає кровʼю і отримувати від цього якесь садистьське задоволення. Від цього і від страху в його очах, бо він знатиме, що я змушу його страждати максимально сильно. Щоб він відчув те, що відчувала вона. Беззахисна, ніжна і юна перед тим, хто мав захищати її, а натомість кривдив.

Тільки зараз я зрозумів, чому вона так мене ненавиділа. Бо я, по суті, в її очах був таким самим, як її батько. Тим, хто робив все проти її волі. Утримував її, змушував проводити з собою час. Це таке ж саме насилля, хай і не фізичне. 

Але розуміти, що вона і мене ненавидить, як його, було дуже боляче. Навіть ревнощі до того хлопця, якого вона кохала, не були такими болючими, як розуміння того, що вона мене ненавидить. 

Я пообіцяв і їй, і собі, що більше не торкнусь її, тому щойно сказав ці слова і щойно вона відповіла своє "Дякую", домовленість вступила в силу. 

Я встав і пішов до виходу з кухні…

***

Наступні декілька днів я старанно уникав Леру. Мені не хотілось робити їй неприємно своєю присутністю. Я йшов з дому рано, раніше, ніж до цього. Так, щоб вона ще не встигла прокинутись. І приходив пізно, так, щоб вона вже мала б спати. 

Якась частина мене хотіла зіштовхнутись з нею на сходах чи на кухні, як того разу, а інша частина мене, менш мазохістична, воліла не бачити її.

Своїм двом найбільш довіреним людям же я все одно дав завдання: мені треба було нарити максимуму компромату на її батька. 

Що ж, якщо мені не можна робити йому проблеми прямо, ми підемо іншим шляхом. Але я не залишу його в спокої, поки не знищу. Я був у цьому впевнений. 

Щоб менше бачити Леру, ввечері я тепер завжди ходив до бару. Але навіть не намагався замутити з якоюсь кралею, бо знав, чим це закінчиться. Нічим. Мене цікавила тільки вона, я був одержимий своєю нареченою, яка мене ненавиділа. 

Але цього разу в барі не вийшло побути без пригод. 

До якоїсь молодої дівчини причепився чоловік десь трохи старший за мене. Вона і так і сяк казала йому, що він її не цікавить, але той все наполягав. Чомусь я спроектував це на себе і Леру. Я поводився з нею так само? Але примушував її морально. Не фізично. Я все одно примушував її бути там, де вона не хотіла.

Якось так вийшло, що я опинився біля того мужика і затіяв бійку. 

Стас був у шоці. Я рідко виходив з себе. А у мужика тут були ще пʼяні приятелі. 

Побились ми добре. І Стасу теж довелось втягнутись в бійку. Дівчину ми все ж відбили і Стас вирішив підвезти її додому. 

А я поїхав до себе. 

Коли побачив себе в дзеркалі в машині таксі, криво усміхнувся. Той придурок зміг поцілити мені в губу і на тій тепер був синець і поріз від його кастету. 

Тепер я виглядав ще більш лякаюче, певно. Сподіваюсь, Лера не побачить мене в такому вигляді.

Однак я помилився. Бо коли зайшов до вітальні, то побачив, що вона була на дивані. Здається, вона читала якусь книгу, але коли я зайшов, то вона одразу відклала книгу і насторожено глянула на мене.

 — Що сталося?  — запитала Лера, в її очах був страх.  

— Бійка в барі, — я знизав плечима і пішов до сходів на другий поверх. 

Авжеж, їй було неприємно на це дивитися. Та і що може бути приємного в подібному? Нічого. Тому я хотів піти якомога швидше. 

 — Треба продезинфікувати і заклеїти пластирем, — сказала вона, раптом піднімаючись із місця. — Зараз я все зроблю…

Мене це здивувало… Я так і застиг на місці. Чому вона захотіла зробити це?