28. Лера. Дівчина зі старої фотокартки

Коли я побачила його з побитим обличчям, то спершу в голову прийшла думка — Віктор не виконав своєї обіцянки і побився з вітчимом. Але після того як він сказав, що побився в барі, від серця трохи відлягло. 

Все ж мені стало його шкода, тому я й запропонувала допомогти. Принесла з ванної аптечку і почала обробляти рани, наливши на ватний диск дезинфікуючий засіб. 

— Ось так, — я взяла пластир і обережно приклеїла його. — Тепер головне широко не всміхатися, щоб з ранки знову не пішла кров….

— Широкі усмішки — не мій стиль, — хмикнув Віктор і поглянув на мене. Він знову дивився тим своїм поглядом, який я не дуже розуміла. В ньому була суміш декількох різних емоцій, серед яких я чітко бачила дві: зацікавленість і сум. 

— Зробити тобі чаю? — запитала я. — Чи розігріти вечерю?

Подумала, що в нього, мабуть, було важке життя. Але якось не наважувалася розпитати про його минуле, про те, чому він виглядає таким самотнім…

— Твій хлопець не буде ревнувати, що ти проводиш зі мною час посеред ночі? — він ледь схилив голову набік. — Скажи, що тобі подобається в ньому? 

Все ж він був трохи пʼяний, раз знову вперше за такий довгий час підняв цю тему.

 — Думаю, він про це не дізнається, — мені не хотілося говорити зараз про Стефана.  — Подобається, що він добрий, підтримує мене, веселий… і все таке…То робити чай? — вирішила перевести розмову на інше. 

— Я теж хочу підтримувати тебе, — Віктор зазирнув мені в очі. Він проігнорував моє запитання і продовжив: — Але веселим і добрим мене точно не назвати, так? 

 — Мабуть, — я кивнула. — Але не обов’язково всі люди мають бути схожими одне на одного. Ти такий як ти є, і в цьому є свої плюси…

— Але тобі подобається він, — продовжував Віктор. — А я не можу не думати про тебе. Сьогодні знову побачив дівчину схожу на тебе в барі. Ну, більше я не намагався ні з ким переспати, бо все одно перед очима будеш ти, і це мене бісить. Але до неї приставав якийсь мужик. І тому я побився. 

 — Може, тобі здалося, що вона схожа на мене? Бо ти думав про мене у цей час, в мене теж таке буває, — відповіла я. — Коли думаєш про когось, то здається, що ти бачиш її в натовпі, а потім придивишся — а то хтось зовсім інший..

— Так, — він кивнув. — Це тому що я весь час думаю про тебе, ти маєш рацію. 

 — А я теж думала про тебе, мені б хотілося більше дізнатись про твоє життя, про те, що ти любиш, про що мрієш… — сказала я замислено. — Може, ми змогли б тоді краще зрозуміти одне одного…

— Мрію? — він ледь усміхнувся і наші погляди зустрілись. — Певно, тобі не сподобається те, про що я мрію. 

 — Чому, це щось погане? — здивувалась я. 

— Я мрію… — Віктор зглитнув, так і не відводячи погляду. — Щоб ти відчувала те ж, що і я. 

Я відчула, що червонію. Довго не могла знайти правильні слова, а потім сказала:

 — Я відчуваю до тебе вдячність. Ти добре ставишся до мене, ти хороша людина. Я рада, що познайомилася з тобою ближче… Бо спершу ти мене лякав, а зараз я почуваюся в безпеці поруч з тобою…

— Ну, щось таке я і очікував, — він знизав плечима і встав зі стільця. — Добре. Дякую, що обробила рану. 

Я відчула, як немов розірвалася тоненька ниточка довіри між нами. Він засмутився, що я  не відповіла на його почуття. Але хіба було б краще, якби я покривила душею і прикинулась, що кохаю його? Хіба він не відчув би, що це неправда, і йому не стало б ще більш боляче? Зараз, принаймні, я чесна з ним…

 — Будь ласка, — тихо сказала я. — Не бийся більше, бо я буду переживати за тебе.  

— Ти надто добра, — Віктор пішов до виходу з кухні і, не обернувшись, вийшов. 

Я провела його поглядом. Чомусь мені стало сумно. Відчувала, що він нещасливий, самотній… Згадала те фото, яке знайшла у альбомі під час прибирання, де молодий Віктор із  дівчиною, закохані одне в одного і щасливі… Мені треба було дізнатися, що то за дівчина, що з нею сталося…

Я знайшла той альбом і швидко  перегорнула сторінки, шукаючи те зимове фото. Потім сфотографувала його і ввела запит у Гугл з проханням визначити, хто ця людина. 

З хвилюванням дивилася на сторінку Вікіпедії, яку видав пошуковик у відповідь на мій запит. 

“Квітковська Марія, актриса, знялася у таких-то фільмах… у 2016 році загинула в автокатастрофі…”

Отже, його дівчина трагічно  загинула, мабуть, через те Віктор постійно такий похмурий і насуплений… Але ще одне кинулося мені в очі, коли я побачила в статті про Марію її фото крупним планом. Вона була зовні дуже схожа на мене. Чи я на неї…