22. Віктор. Коли вона так близько...

Я ніяк не міг відволіктись у барі. Стас помітив, що я трохи напружений і почав, як завжди, діставати мене:

— Що, думаєш про свою наречену? Як це вона тебе відпустила в бар? 

— Це буде фіктивний шлюб з несправжніми стосунками, їй все одно на мене. Навпаки, певно, буде рада, якщо я розважусь деінде, — я не збирався бути надто відвертим зі Стасом, але алкоголь без закуски трохи розвʼязав мені язика.

— А чого так? Вона некрасива, не подобається тобі? — мої слова явно його заінтригували. 

— Навпаки, вона до біса гаряча, — сказав, знову відпиваючи віскі. — Тільки мене ненавидить. 

— О, це має тебе ще більше заводити, — розплився в усмішці він. — Ти ж любиш приборкувати таких диких штучок…

— Не хочу я її приборкувати. Сказав же, це буде фіктивний шлюб, — я знову відпив віскі, аж раптом мій погляд зачепився за дівчину-блондинку, яка зі спини була ну прямо точнісінькою копією Лери.

Якби я не знав, що вона в будинку і під охороною, то зараз би подумав, що це вона. Серце одразу забилось частіше. Стас прослідкував мій погляд і хмикнув:

— Подобається ця білявочка? Запроси її на танець. 

— Дійсно, чому б не запросити, — погодився я і підвівся зі стільця.

Мені просто хотілось поглянути на її обличчя. Це ж точно не Лера, вона ніяк не могла бути тут, правда? 

Я пішов до дівчини і коли підійшов, то нарешті впевнився, що це не Лера.

Але Стас дивився на мене, тож коли наші з дівчиною погляди зустрілись,  я простягнув до неї долоню і запитав:

— Привіт, мене звуть Вік. Потанцюємо? 

 — Привіт, я Ліна, — усміхнулась вона і вклала свою долоню в мою. 

Я подумав, що в них навіть імена схожі, і це якось неправильно. Але вголос такої дурні, авжеж, не сказав.

Ми почали танцювати, вона притислась до мене доволі близько. Але мене чомусь дратував аромат її парфумів. Настільки дратував, що щойно мелодія завершилась, я подякував їй за танець і пішов геть. Так, це було не дуже ввічливо, я розумів, але мене ну прямо сильно роздратував той приторно солодкий запах… І Лера тут зовсім ні до чого…

Коли я повернувся до Стаса, той дивився на мене розчаровано:

 — А продовження? Чому не запросив до нашого столика? 

— У неї парфум якийсь нудотний, я ледь той танець дотанцював, — ну, про "нудотний" я перебільшив, але мене дійсно дратував той аромат. Так що в чомусь я і сказав правду. 

 — Буває, — він знизав плечима. —  Але це вже схоже на те, що ти друже, старієш… Замолоду ти б на цей аромат і уваги не звернув…

— Теж мені придумав, "старію"... Просто запах неприємний, — буркнув я. — Давай краще ще випʼємо…

***

Коли я зайшов до будинку, я ніяк не очікував побачити Леру. Вона мала вже бачити десятий сон, бо була майже третя ранку. 

Але ні, вона стояла біля сходів і ніби роздумувала, куди піти. Певно, хотіла втекти, але судячи з того, як вона стояла, вона спускалась, коли я прийшов, а не підіймалась.

Була в одній нічній сорочці, яка підкреслювала всі вигини фігури. 

 — Я щось не можу заснути, хочу випити снодійне, — сказала вона, трохи розгублено дивлячись на мене. 

Виглядала так невинно і так спокусливо, що я ледь-ледь стримувався. Хотілось підійти ближче, вдихнути її аромат. Я знав, як пахне Лера… Це було щось ніжне і квіткове. 

— Снодійне шкідливе для молоденьких дівчаток, — все ж я не втримався і підійшов трохи ближче.

Тільки підійшов, одразу відчув цей аромат квітів і це викликало усмішку. А ще серце забилось швидше, бо вона була доволі близько… Як же тепер втриматись і не впитись губами в її пухкі губки?... Задачка ще з тією зірочкою…