21. Лера. Нічна зустріч

Коли Віктор написав, що повернеться аж зранку, я подумала, що це знак. Що я прямо сьогодні можу пошукати якийсь компромат на нього. Все-таки Стефан добре придумав, щоб я постаралася втертись до нього в довіру. 

Зараз я була в будинку сама, і могла, не поспішаючи, роздивитись усе. Взяла, про всяк випадок, ганчірку, ніби збиралася витирати пил, і пішла в його кабінет. Він не був замкнений. У кабінеті панував ідеальний порядок, зовсім не так, як у кімнаті мого вітчима. На столі не було ніяких паперів, комп’ютер був вимкнений, вмикати його я не наважилась, бо, скоріше за все, там все одно був пароль. 

Я підійшла до столу і почала ніби стирати пил, а тим часом моя рука потягнулася до однієї із шухляд… Але тут я підняла голову і помітила камеру відеоспостереження, що була спрямована прямо на стіл. Це ж, мабуть, охоронці зараз можуть мене бачити…

Я одразу відсмикнула руку, закінчила прибирати, засунула штори на вікні, вимкнула світло і вийшла з кабінету. 

Що ж, Віктор не такий дурний, щоб дозволити комусь нишпорити в його паперах. Доведеться набратися терпіння і, як і казав Стефан, чекати, що Віктор скаже щось важливе, розмовляючи по телефону, або ж він говоритиме з кимось із гостей, а я зможу підслухати це…

Раз нічого не вийшло, то я вирішила, щоб охоронці нічого не запідозрили, доприбирати і в інших кімнатах. Принаймні постирати пил і полити квіти. 

Коли протирала книжкову шафу у вітальні, то раптом побачила на полиці щось схоже на фотоальбом. Камери тут не було, тож я взяла альбом і присіла в крісло. 

Там були сімейні фото, на якому Віктор був ще дитиною і підлітком, з його батьками. А потім, у самому кінці, він молодий років двадцяти з чимось, поряд із дуже привабливою молодою дівчиною в білій сукні. Віктор ніжно обіймав її за талію, і на його обличчі була щаслива усмішка. Було дивно бачити, як він усміхається, в реалі зараз його обличчя не виражало майже ніяких емоцій…

Мабуть, це була його наречена? Могла ще бути сестра, але на дитячих фото її не було, тож навряд чи вони з цією красунею були родичами. Цікаво, чому вони розійшлися… Але спитати не було в кого. Самого Віктора я точно не наважуся розпитати про його минуле. 

Але цей альбом трохи змінив моє ставлення до нього. Не те, що я відчула до нього велику симпатію, але все ж побачила, що він — звичайна людина, а не якийсь монстр. Значить, з ним можна знайти спільну мову…

***

Увечері я чомусь не могла заснути. Ми трохи полистувалися зі Стефаном, потім я подивилася телевізор і лягла до ліжка, вимкнувши світло. Але сон утікав від мене. Весь час здавалося, що в коридорі хтось ходить, десь щось рипіло, шаруділо, наче за відсутності господаря будинок продовжував жити своїм життям…

Зрештою я вирішила піти вниз і знайти якесь снодійне в аптечці. Але не встигла  спуститися сходами, як почула, що відчиняються вхідні двері. Виходить, Віктор повернувся не зранку…

Першою моєю думкою було повернутися і втекти, щоб не зустрічатися з ним. Але потім подумала, що це виглядатиме по-дурному, зважаючи на те, що Віктор, певно вже мене побачив. Я маю просто піти, взяти ліки, побажати йому на добраніч і піти до себе. Так буде правильно, згідно того, що я хочу підтримувати з ним нормальні стосунки, поки не знайду той компромат…

Але все ж, коли я спукстилася донизу і побачила Віктора, мої коліна затремтіли. Він, здається, був трохи п'яний,  а ще я почула аромат жіночих парфумів, і на комірі його сорочки побачила пляму від помади. Отже, він відпочивав із якоюсь жінкою.. Мені чомусь стало неприємно від цієї думки…