20. Віктор. Примирення

Я не очікував, що вона запропонує мені сніданок. Після вчорашнього мені здалось, що ми будемо ще більше на ножах відсьогодні. Хоча, можливо це просто затишшя перед бурею? Лера була з тих дівчат, що вміли чудити і дивувати. 

Коли вона пішла, то я довдягнувся і спустився вниз. Тут смачно пахло смаженими з беконом яйцями і кавою. Я вже й забув, коли нормально снідав вдома. Ну, секретарка часто замовляла мені сніданки в офіс. 

Я сів за стіл і поглянув на неї. Вона була в м’якому на дотик халатику зеленого кольору, що ледь прикривав коліна. Волосся просто зібрала на потилиці у хвостик, була зовсім без косметики. 

Красива, зараза… Чому вона така красива? Це прямо як якесь знущання…

— Я хочу вибачитися за свою поведінку вчора, — раптом сказала я. — Я була не права.

— Забий.   

В принципі, я не очікував, що блондиночка прийме мене з розкритими обіймами. Хоча, вона мені насправді сподобалась. Ну, може, воно і на краще, що не прийняла. Не треба мені знову привʼязуватись до людей.

— Якщо вже я маю жити тут, то не повинна диктувати власні правила, — вона потупилась. 

— Я розумію, що тобі не надто приємна моя компанія, і не збираюсь її навʼязувати. Шлюб шлюбом, але ніякого насилля над тобою, навіть морального, я робити не збирався. Так, обставини склались отаким чином, але я віднині не буду проявляти до тебе ніякого інтересу. 

 — Дякую, — вона усміхнулась з явним полегшенням. — Я постараюся все робити по дому, ну, щоб тобі було комфортно. 

— У мене є прибиральниця, приходить двічі на тиждень. Тож прислугою мені ти не будеш, — я почав їсти. Чомусь було сумно. — Смачного. 

 — Смачного, — вона теж стала їсти, потім поставила переді мною чашку з кавою.  — Коли ти приблизно повернешся, щоб я приготувала вечерю?

— Думаю, сьогодні повечеряю не вдома, тож не парся, буду пізно, — я знизав плечима і доїв яйця. А потім випив і останній ковток кави. — Можеш робити, що хочеш, тільки не стрибай знову з вікон. Нога ще, певно, не зажила. 

 — Вже все нормально, — вона поглянула на свою ногу. — Тільки Джек погриз капця. Треба йому купити якісь іграшки. 

— Відправлю зараз тобі ще грошей, — я дістав мобільний і перекинув на вже відому картку ще десятку. Ну, принаймні вона витрачається не на якусь дурню. — Все, можеш замовляти, — я встав з-за столу. — Дякую за сніданок, я пішов. 

 — До вечора, — сказала вона. 

Я кивнув і вийшов з кухні, а потім і з будинку…

***

Після роботи мій приятель, Стас, запросив мене піти в бар. Останні рази я відмовляв йому, бо мені хотілось зблизитись з Лерою, але тепер подумав, що можна і не відмовляти. 

Я не маю берегти вірність тій, хто не збирається мати зі мною ніякі стосунки. 

Не знаю, коли вона встигла мені сподобатись, але вчорашній вечір і ті її слова реально підкосили мене. Мені було дуже неприємно, коли вона згадувала того хлопця. Але, як я їй і сказав, я не збирався брати її силою, і тиснути морально теж не збирався.

Тому коли я вже їхав на місце зустрічі, то написав їй:

"Певно, затримаюсь довше, ніж зазвичай. Можливо, буду зранку. Ну, не те щоб я думав, що ти переживаєш, але принаймні можеш на мене нічого сьогодні не готувати."

“ОК, — трохи згодом відповіла вона. — Бажаю гарно провести час!”

"Дякую", — відповів стримано. 

А потім заблокував екран. Певно, вона в захваті, що мене і ввечері не буде…