19. Лера. "Я не могла мовчати"

Моє серце мало не вискакувало з грудей, емоції переповнювали мене. Нарешті я наважилася сказати йому все. Показала, що не боюся його. Може, Віктор відпустить мене, коли побачить, що ніякої взаємності від мене не буде? Я б дуже хотіла цього. Але щось підказувало мені, що так просто звільнитися з-під його влади в мене не вийде. Наш шлюб — це явно була ділова угода між Віктором і моїм вітчимом. І я зможу звільнитися лише тоді, коли знайду якісь докази проти нього, що дадуть змогу поліції його заарештувати. Тоді я стану вільною. 

Першою моєю думкою було прямо зараз піти і пошукати щось в його кабінеті. Але краще це робити, коли Віктора не буде вдома. Бо раптом йому щось буде потрібно, і він упіймає мене, коли я буду нишпорити в його документах? Треба бути дуже обережною. 

Я зробила собі чай і пішла до своєї кімнати. Там замкнула двері, а вже потім написала Стефану:

“Віктор усе знає! Я йому сказала!”

"Сказала? Що саме ти йому сказала?..."

“Про нас із тобою, що я тебе кохаю! Я не могла мовчати!”

"А, про це… І що він сказав?...Як відреагував?... Ти в порядку?"

“Сказав “Ясно” і все… Пішов, — я поставила сумний смайлик. — Як ти думаєш, тепер у мене будуть проблеми?”

"Якщо він ніяк не відреагував, це добре. Значить, йому на це в принципі все одно", — припустив Стефан.

“А що, якщо це просто хитрість з його боку? І він обдумує, як краще мене покарати? Мені треба втекти звідси…Я дуже боюсь його….”

"Я думаю над планом втечі, але це не так просто, Леро", — він додав сумний смайлик. — "Важливо, щоб ти не просто втекла, а щоб потім він не зміг знайти тебе, розумієш? В ідеалі треба створити йому проблеми, щоб йому взагалі було не до тебе…"

“Я готова це зробити, але не знаю, що мені шукати? Якісь документи?”

"Навряд в тебе вийде прямо дістати якісь документи так, щоб він не помітив. Але ти можеш втертись йому в довіру. Щоб він говорив по телефону при тобі, щось таке. Це б дуже допомогло." 

Мені дуже не хотілося втиратися до Віктора в довіру. Але якщо це важливо для мого звільнення, то я була готова і на цей крок. Аби тільки скоріше покинути цей будинок! 

“Добре, я спробую, — написала після паузи. — Хоча мені й не хочеться зближуватися з ним… Він здається мені небезпечним…”

"Ну, я не кажу зближуватись в романтичному плані. Авжеж, я проти цього. Просто хай не буде насторожі. Хай думає, що ти змирилася."

“Так, я розумію, — я зітхнула. — Добре, завтра вибачусь перед ним за свою поведінку. І скажу що не хочу більше конфліктів.”

"Так, це буде розумно. Я пишаюсь тобою, ти молодець."

“Я дуже скучила за тобою, — я поставила смайлик-сердечко. — Мрію якнайскоріше побачитися з тобою.”

"Я постараюсь зробити все, щоб це дійсно відбулось якомога швидше…" 

***

Вранці я прокинулася раніше звичайного і приготувала сніданок. Коли почула, що Віктор уже прокинувся,  піднялася  до його кімнати і постукала:

 — Доброго ранку! Ти будеш снідати? — запитала, відчуваючи страх через те, що він зараз може мені сказати…

Він відчинив двері і я раптом побачила його без сорочки, в одних тільки штанах.

Я не очікувала цього і задивилася на його оголений торс, а потім, коли зрозуміла, що він це помітив, відвела погляд. 

— Буду, — відповів коротко. — Вже йти? 

 — Так, уже все готово, зараз тільки каву зроблю, — відповіла я. 

— Тоді скоро буду…