18. Віктор. "Я не буду з тобою спати"

Все йшло непогано, поки ми їхали в таксі і цілувались на задньому сидінні. Я думав, що зміг відволіктись. 

Віка обіймала і цілувала мене, а я відповідав на поцілунки. Намагався розчинитись в цих приємних відчуттях. Віка була красивою, ніжною, сексуальною врешті-решт, чого ще мене було треба?

Але свідомість вперто підсовувала образ іншої дівчини. Впертої, тієї, яка мене ненавидить. Яка замахувалась на мене ножем і яка готова була переламати собі навіть ноги, аби тільки втекти від мене…

Коли машина зупинилась, я відсторонився від Віки і наші погляди зустрілись. Вона поглянула на мене і запитала:

— Зайдеш до мене?

По-хорошому зараз я мав би погодитись. Вийти з таксі піти за нею у підʼїзд… Цілуватись в ліфті, потім в її квартирі по дорозі до ліжка.

Потім завалити її на ліжко і робити з нею все, бо такі, як Віка, дозволяють робити з ними буквально все, що завгодно. 

І, певно, якби я зараз зробив це, мене б попустило. Мене б мало попустити. 

Але… 

Чомусь захотілось побачити Леру. Я знову думав про Леру… Я не зміг відволіктись. 

— Пробач, — я відсторонився від неї і відвів погляд. — Якось іншим разом.

Дівчина врешті-решт вийшла з машини, здається, коли виходила, вона ще назвала мене придурком. 

Ну а потім я сказав таксисту везти мене додому. 

Коли прийшов, то дуже здивувався, що на кухні горить світло, і вирішив перевірити.

Лера виявилась там, вона виглядала дуже спокусливо в своїй короткій рожевій нічнушці. Я зробив пару кроків вперед. Хотілось вдихнути її аромат зараз. Хотілось торкнутися. 

Коли наші погляди зустрілись, я простягнув долоню до її щоки, але Лера відсахнулася, налякано дивлячись на мене.  

— Невже я такий страшний? — хмикнув я, зазирнувши їй в очі. 

Так, мені не подобалась її реакція на мене. Більше того, вона мене бісила. Я поводився з нею добре, я все робив правильно. А вона так сильно зненавиділа мене незрозуміло за що. 

— Тобі подобається знущатися з мене? — запитала вона, не відводячи погляду.  — Думаєш, раз мене продали тобі, то я маю бути твоєю іграшкою?

— Де я знущаюсь з тебе? — я насупився. 

Я дійсно дуже старався, було неприємно, що вона цього зовсім не бачила. Лера дійсно запала мені в душу, хоч і не помічала цього. 

— Навіщо це прикидання, що ти такий добрий, водиш мене на побачення, перечисляєш гроші, якщо насправді це ніяка не доброта, а просто вигода? Як би не ресторани мого батька, я б тобі не була потрібна! То не краще бути чесним і не вдавати, що я справді твоя наречена?

 — Яка б не була причина, ти справді моя наречена, — відповів я просто. А потім подався вперед, до її вуха: — Хотів щойно переспати з дівчиною, щоб розслабитись. І не зміг, бо тебе бачив на її місці. 

Вона завмерла, а потім її щоки почервоніли.

— Я не буду з тобою спати, — продовжила теж з викликом, але вже не так голосно. — Можеш не розраховувати на це! 

— Через того хлопця? Стефана? — алкоголь розвʼязав мені язика. — Ти кохаєш його? 

— Так, кохаю! — на її очі навернулися сльози, але вона продовжувала дивитися на мене, не відводячи погляду. — І ти не зможеш нічого з цим зробити! 

— Ясно, — я кивнув. Було дуже неприємно чути зараз ці слова. Хоч я і підозрював, що все так і є, але все одно це аж надто сильно вдарило по мені. 

Я розвернувся до неї спиною і пішов до дверей. Мені більше було нічого їй казати зараз…