17. Лера. Сама вдома

Коли я побачила, що Віктор одягнений іде на вихід, хоча на годиннику вже була майже північ, я здивувалася. Хотілося запитати, куди він йде. Але вдома мене привчили не втручатися в справи батьків, тож на автоматі я й тут змовчала. 

Пройшла до своєї кіинати, і тут згадала, що досі не глянула, шо там мені написав Стефан. Узяла до рук мобільний і знайшла наш чат, подумала, що Стефан правильно казав, треба було його перейменувати, а я забула…Втім щось у цей пізній час голова погано мислила, і я так і не придумала, як краще це зробити. 

Стефан писав багато чого, але останньою його фразою було запитання:

"Ти так довго не відповідаєш… Він же зараз не чіпляється до тебе?..." 

Я відчула провину, що думаючи про те, куди пішов Віктор, зовсім забула про Стефана. Одразу написала:

“Ні, нічого такого, не переживай. Уяви собі, я тепер маю собаку. Його звуть Джек.”

"Зрозуміло… Радий, що у тебе все більш-менш в порядку." 

“От тільки я сумую за тобою. Якби ти швидше мене звідси визволив, було б чудово”, — відповіла я. 

"Я постараюсь зробити все можливе. Але ти будь уважна. Якщо раптом побачиш чи почуєш щось підозріле — обовʼязково кажи. 

“Так, я пам’ятаю. — відповіла я. — Буду дуже уважною, якщо щось таке побачу — обов’язково повідомлю.”

"Я теж дуже скучив за тобою, Леро… Може, відправиш мені якесь фото? В чому ти зараз?"

Я так і не перевдяглася ще, досі була в тій самій зеленій сукні, в якій ходила в ресторан. Зробила селфі і відправила йому.

“Ось у цьому”, — дописала слідом. 

"Красива сукня… Він змушує тебе ходити в подібному по дому?"

“Це ми в ресторан ходили, то я не переодяглася, зараз буду вже перевдягатися і лягати спати, — написала я. — А ти що, ревнуєш?” — і поставила смайлик. 

"Якщо ти з ним ходиш на побачення — так, ревную", — відповів Стефан. 

“То не зовсім побачення… Я попросила не видавати Руслана батькам, а Віктор поставив умову, щоб ми провели разом вечір”, — пояснила я. — Уяви, Руслан кинувся на нього з ножем. Я дуже люблю брата, і не хочу, щоб у нього були проблеми…”

"Ого, серйозно… Але я все одно ревную." 

“Мені потрібен тільки ти, — написала я. — Віктор… Він іноді нормальний, а частіше неприємний. А іноді я боюсь його… Але нічого романтичного не відчуваю, так що не ревнуй…”

"Це добре… Тоді не буду. Люблю тебе, Леро…" 

***

Поспілкувавшись так зі Стефаном, я побажала йому доброї ночі, роздягнулась і лягла в ліжко. Але сон щось не йшов. Я знову почала думати, куди поїхав Віктор. Може, у нього є якась коханка? Ну є то й є, яка мені різниця. Може, так і краще, тоді до мене чіплятися не буде…

Не знаю, скільки часу я прокрутилася з боку на бік, але заснути так і не вийшло. І тоді я вирішила спуститися на кухню і заварити собі ромашкового чаю. Вдома він завжди допомагав мені, якщо були проблеми зі сном. 

Подумавши, що Віктора немає вдома, а більше в будинку нікого не було, охоронці були в окремому будиночку, я спустилася до кухні просто в нічнушці, не вдягаючи халат. Увімкнула чайник, а сама стала шукати потрібний мені чай, тут було багато видів, і довелося навіть стати на стільчик, щоб дотягнутися до верхньої полиці шафи. І тут я почула, як грюкнули вхідні двері, хтось увійшов до будинку.  Було тихо, лише чайник шумів, і крізь той шум я почула кроки, що наближалися до кухні. 

То був Віктор, бо більше ніхто б сюди не потрапив уночі. Але я була лише в короткій нічнушці, і тепер дуже жалкувала, що не одягнула халат чи спортивний костюм. Більше ніколи не буду такою необачною!

Тільки встигла зістрибнути зі стільця, як двері відчинилися, і на порозі став Віктор. Він одразу поглянув на мене. Його погляд був трохи розфокусований.

Він зробив пару кроків до мене і я відчула від нього аромат жіночих парфумів, а ще побачила помаду на комірі. 

“Значить, він таки був у коханки”, — подумала я, і чомусь при цій думці мені стало неприємно…