16. Віктор. "Я хотів її...."

Я ревнував її, сильно. Хоча між нами нічого такого не було. І це ввело мене в ступор, так не мало бути. 

Мене не мала настільки вразити якась там переписка.

Я злився на себе за свої реакції і не розумів, чому і коли так трапилось. 

Хотів лягти спати, але сон не йшов, тому вже ближче до опівночі я перевдягнувся і вирішив поїхати в клуб. 

На диво, коли спустився сходами вниз, майже зіштовхнувся з Лерою, яка навпаки збиралась йти нагору зі склянкою води. 

Вона здивовано поглянула на мене, в її погляді читалося запитання, куди це я зібрався. Але нічого не сказала, вона взагалі була якась небалакуча і дика. 

Раз вона нічого не казала, то і я вирішив нічого не казати. Просто пройшов повз неї до виходу. 

Треба було відволіктись від того клятого повідомлення. 

Ніколи не думав, що така дрібниця може так мене вивести з колії. 

Я швидко взувся, накинув пальто і пішов до гаражу…

***

Музика в клубі грала доволі голосно. Тільки коли я знайшов більш-менш віддалений від колонок бар і замовив віскі, то по голові перестали бити біти. Чи я вже застарий для подібного?

Треба було йти в бар, а не в клуб, точно. 

Я відпив напою і поглянув на натовп тих, хто танцював на майданчику. Тут було багато красивих дівчат, які тільки й чекали, коли їх хтось підчепить. 

Одна з дівчат привернула мою увагу. Вона була такою ж мініатюрною і тендітною, як моя наречена, навіть волосся у ни було одного кольору і довжини.

Я випив одну склянку, за нею другу, продовжуючи витріщатись на дівчину. В якийсь момент вона помітила мій погляд і усміхнулась, після чого направилась прямо до мене.

— Привіт, пригостиш мене чимось? — запитала вона, сідаючи поруч.  

— Так, пригощу, — я кивнув і підкликав бармена. — Зроби дівчині коктейль. 

 — Мене звуть Віка, — усміхнулась вона. 

— А я — Віктор. Цікаво, у нас однакові імена, — я теж усміхнувся. Настрою на флірт не було, але я не збирався хандрити і далі. Це було тупо. 

 — Так, мабуть це знак, — вона усміхнулась у відповідь. Не виглядала вульгарно, і не нав’язувалася, як багато таких випадкових знайомих. 

Бармен зробив їй коктейль і вона взяла соломинку до рота. 

В неї були красиві риси обличчя, великі очі і пухкі губи. Вона точно була в моєму смаку. 

 — Потанцюємо? — запитала, коли пауза трохи затяглася і якраз заграла повільна мелодія. 

— Давай, — я кивнув і відставив склянку.

Встав з барного стільця і торкнувся її долоні. Ми вийшли на танцмайданчик і я обійняв її. Навіть зростом вона була прямо як Лера. 

Якщо заплющити очі, то можна було навіть уявити, що я зараз тримав в руках саме мою непокірну наречену, а не якусь незнайомку. 

Я так і зробив. Заплющив очі і притис дівчину сильніше до себе.

Вона обвила руками мою шию і раптом торкнулася губами моїх губ.  

Я відповів на поцілунок, але перед очима, як на зло, зʼявилась Лера. Так, я хотів свою вимушену наречену, заперечувати це не було сенсу. 

Але я не збирався брати її силою. Я був їй неприємний, у неї був якийсь хлопець…

Я трохи стис долонями талію блондинки і поглибив поцілунок. Мені хотілось не думати про Леру, але чомусь клята блондинка не виходила з голови навіть тоді, коли поруч зі мною була не менша красуня… Треба запросити її в готель, нарешті розслабитись, і тоді мені стане легше..