12. Вік. У ресторані

Вона дивилася на мене з-під лоба.

— Я не буду втікати, — сказала нарешті. 

— Кажеш так, ніби ти могла б втекти, навіть якби захотіла, — зітхнув я. — Цього мало. 

Було в Лері щось таке ніжне і невинне, що я не хотів зачіпати і змінювати. Якби мені не потрібен був доступ до мережі її батьків, певно, я б відпустив її. Але, на жаль, я не міг так вчинити зараз. 

— А що ще вам треба? — насторожено запитала вона. 

— Проведеш зі мною вечір, — я зазирнув їй в очі.

— Як це? — спитала Лера. 

Вона почервоніла. Видно, сприйняла мою пропозицію з підтекстом. Не буду казати, що я не намагався хоч трохи знітити її, бо це буде неправда. Я дійсно намагався, мені подобалось, коли її обличчя було таким. Однак я заспокоїв її: 

— Спочатку вечеря, потім, наприклад, перегляд фільму. 

— І більше нічого?

— Нічого, — я похитав головою. 

 — Тоді добре. — вона трохи розслабилась. 

— Домовились. Тоді готуйся, завтра підемо на побачення. 

 — Як мені готуватися? — запитала Лера. 

— Ну, не знаю, як дівчата готуються на побаченння? — відповів я питанням на питання. — Можеш і не готуватись. Завтра о шостій виїжджаємо з дому.

Вона лише мовчки кивнула. 

Я теж кивнув і вийшов з її кімнати. Все ж, у нас надто мало спільного, але я розумів, що так воно і буде…

***

Того вечора ми з Лерою більше не бачились. Але принаймні вона ніби їла, так мені сказала прислуга. Наступного ранку ми також не побачились за сніданком і я поїхав на роботу. Було багато питань, які треба було вирішувати. А ще треба було готувати ресторани під мої справи. Ну, принаймні, ми розробили план дій, що вже було непогано. 

Я зрозумів, що запізнююсь, тільки коли вже була майже сьома. Треба буде принаймні взяти її номер телефону. 

Я приїхав додому, але, увійшовши до вітальні, не побачив Леру.

Вирішив піднятись нагору. Підійшов до її кімнати і постукав:

— Пробач, запізнився через роботу. Ти готова їхати? 

 — Так, — почувся її голос, і Лера відчинила двері. Вона була в сукні зеленого кольору, під колір її очей. Довге волосся зібрала в зачіску, нанесла легкий макіяж.  — Я готова. 

— Піду теж швидко прийму душ і перевдягнусь з робочого, дай мені пʼятнадцять хвилин, — сказав я. — І поїдемо. 

 — Добре, — відповіла вона. 

Я розвернувся і пішов до своєї кімнати. Коли був в душі, як на зло в голові вигулькував її образ у цій  сукні. Вона була дуже красива… 

***

Вечеря минала доволі непогано, але Лера була надто мовчазна. Все ж, я її, певно, напружував, і тому розмова не дуже клеїлась.

В якусь мить вона попросилась до вбиральні.

Вона знала, що ми приїхали з охороною, і що та була по периметру навколо ресторану біля всіх виходів, тож, сподіваюсь, втікати не збиралась. Тому я спокійно відпустив її. 

Але коли вона не повернулась за сім хвилин, я все ж насупився. Може, вирішила десь сховатись? Обіцяла ж більше не робити дурниць…

Мій настрій миттєво зіпсувався. Я встав з-за столу і пішов до вбиралень. Вирішив, що коли зараз не знайду її, ми будемо говорити зовсім інакше. Я намагався бути хорошим і не тиснути, але якщо вона збиралась і далі тільки підставляти мене, то я не буду хорошим…

Але, увійшовши до коридору біля вбиралень, раптом побачив, що Леру притис до стінки якийсь мужик, схопивши її однією рукою за руки, а іншою вже хотів лізти під її сукню.

Мене настільки шокувала ця картина, що я навіть не зрозумів, як опинився поруч і різко вмазав тому придуркові по пиці…