41. Ніка. "Я повернулась"

Мені хотілося сказати Дею, щоб він скоріше втікав, але я не могла промовити жодного слова. Я побачила, що він впав на підлогу, і з моїх очей потекли сльози. Отже, мисливці запланували наше з дівчатами викрадення як пастку для Дея. Що тепер з ним буде? Найгірше було, що я сама не могла нічого зробити, бо була зв’язана. Хоч він і розірвав ланцюжок з кулоном, та я не мала достатньо сил, щоб визволитися від цих пут. Якби ж хоч знати напам’ять якісь заклинання, та й то я їх не пам’ятала і рот у мене був заклеєний скотчем…

І цієї миті найбільшого відчаю я раптом почула у своїй голові якийсь дивний голос, що здався мені знайомим. 

"Ніко, ти мене чуєш? Почуй мене, молю… Інакше він може померти…"

Раптом я зрозуміла, звідки його знаю. Це був голос тієї жінки з мого сну, яка сиділа на троні. 

“Хто ти така?” — подумки запитала її я. 

"Я — Ніка, богиня перемоги. Якщо ти даси мені трохи більше свободи, я зараз же звільню тебе. І врятую його," — сказала вона лагідним мʼяким голосом. 

“Так, будь ласка, врятуй його”, — попросила я, вирішивши поки не думати про це, як цей голос опинився в моїй голові. Зрештою після того як я вперше викликалаДея, я вже багато чому перестала дивуватися. 

"Ти дозволяєш мені використати твоє тіло для втілення? Скажи це повним реченням тут, інакше я не зможу допомогти", — продовжила вона. 

“Так, я дозволяю використати своє тіло для втілення”, — повторила я за нею. Було страшно, але страх за Дея пересилював усе, я ж пам’ятала, як діє та клята отрута, він міг загинути з хвилини на хвилину…

В цю мить я відчула, ніби моє тіло почало рухатися помимо моєї волі. Це було як уві сні, я ніби дивилася на себе збоку, але не могла керувати собою. 

— Ніко… Біжи, прошу тебе, — Дей махнув рукою і відкрив портал. 

— Не ворушись, демоне! — почула я голос одного з мисливців і впізнала в ньому голос Дена. — Ти не забереш її! 

Він направив на Дея якусь палицю, яка вдарила його струмом, я буквально побачила сині струмені.

Цієї миті моє тіло напружилося, хоча я не відчувала цього, і  пута на моїх руках і ногах розірвалися. Я здерла з свого рота скотч і почула свій голос, який звучав теж ніби незалежно від мене. Це було якось моторошно. 

— Не чіпайте його! — вигукнула Ніка моїм голосом і спрямувала долоню в сторону ворогів.

Їх ніби знесло хвилею вітру. Вона була дуже сильною.

— Ніко… — Дей вражено дивився на мене. Хоча, не на мене… Він на неї так дивився. А не на мене. 

Ніка підійшла до нього і присіла поруч, а потім поцілувала його прямо в губи, заплющивши очі. 

— Ти якась інакша, — сказав Дей, дивлячись на неї. 

— Я така, як була завжди, — вона усміхнулась. 

— Ні, не така, — він похитав головою. — Але зараз не до того. Нам треба втікати. Що ти зробила? — він підвівся. — Ніби отруту висмоктала, але як? 

— Досить ігнорувати нас! — почули ми мисливців. 

— Більше ви не зможете торкнутись її, — Дей зло зиркнув на них і спрямував на них долоню з ножем. — Хто посміє, помре прямо зараз. Ніко, ходімо, швидше! 

“Треба врятувати моїх подруг”, — звернулася я подумки до тієї, іншої Ніки. 

— Дівчата, — вона вмить опинилась біля них і розірвала їхні мотузки на руках. — Швидше, ходімо до порталу!

— Звідки в тебе ця сила? — здивувалась Оскана.

— Досить розмовляти, швидко в портал! — вигукнув Дей, відбиваючись одразу від декількох мисливців одночасно. 

"Можна мені повернутися назад у своє тіло?” — знову запитала я. 

"В цьому більше немає потреби, ти свою функцію виконала…А тепер я повернулась і завжди буду з Деєм…" 

Друзі, я відкрила на цю книгу передплату! Буду дуже вам вдячна за підтримку, в перші дні передплати ціна буде мінімальна плюс впродовж трьох днів у нових розділах ви знайдете промокоди на безкоштовне читання інших книг! Отож не гайте часу, купуйте за акційною ціною цю історію і отримуйте можливість прочитати безкоштовно книги інших авторів!