40. Дей. Ніка в небезпеці...

Лок виглядав розгубленим. Я і сам не знав, як реагувати на все це з Ліліт. Вона не була схожа на зрадницю. 

— Мені треба поговорити з нею, — сказав Лок. — Якщо вона більше не кохає мене, то ми розійдемося та й усе.  

— Та чого ти зациклився на коханні? Вона не цілувалась же з якимось мужиком, чи щось таке. Я думаю, це ніяк не повʼязано з вашими стосунками. Але в неї є якісь таємниці.

— Тоді чому вона втекла, коли тебе побачила? Може, чекала якогось мужика, просто він ще не прийшов? — стояв на своєму Лок. 

— Ліліт не дурна демониця, вона б не стала на публіці зраджувати. Але так, все це все одно дивно. Можливо, вона мутить якісь оборудки, про які ти не в курсі, я думаю, це більш вірогідно, ніж зрада. 

— В будь-якому випадку, я поговорю з нею і попрошу розказати все…

— Ну, спробуй, може, це дійсно найкращий вибір, — погодився я і поплескав друга по плечу. — Моє шосте чуття каже, що Ліліт кохає тебе, не панікуй раніше часу. 

 — Хотілося б на це сподіватися, — пробурмотів він. 

Аж раптом я відчув ніби шостим чуттям, що Ніка в небезпеці. Одразу насупився. 

— Що таке? — помітив зміну мого виразу обличчя Лок. — Щось трапилось? 

— Ніка, вона в небезпеці, — я одразу почав викликати портал. — Вона слабшає, я це відчуваю. Хоч ніби і не поранена.

 — Тоді ходімо разом, може, потрібна моя допомога теж, — сказав він. 

— Ти зараз не в тому стані, вже з допомогою Ніці я якось сам впораюсь, це ж світ людей, що там може бути небезпечного для мене?  Іди до Ліліт і розберись з вашим питанням, — сказав я. — Побачимось після цього. 

— Добре, — кивнув Лок. — Але якщо я буду потрібен, поклич мене, і я прийду. 

— Домовились, — я потис його руку. — Іди давай. 

Лок кивнув і поплескав мене по плечу ,а потім пішов через свій портал до Ліліт.

Я заплющив очі і зосередився.

Я знав, що зможу відчути Ніку, де б вона не була. Вона була моєю істинною парою, тому між нами був міцний звʼязок.

Пошуки не зайняли багато часу, я відчув, де вона знаходиться.

Це був Київ, якийсь приватний сектор. Значить, її захопили люди. Скоріш за все, мисливці. 

Раз в справі могли бути замішані мисливці, треба було запастись протиотрутою. 

Я пішов на кухню за протиотрутою, цього разу вирішив з цим не жартувати. Взяв один флакон і випив прямо заздалегідь. 

А ще один сховав в спеціальну внутрішню кишеню.

Шкода, що Ліліт все ще не зробила нову, але навіть ця мені допомогла минулого разу, тож все має обійтись, правда? 

Потім я взяв зброю. Зараз вирішив взяти ножі, з ними було найкомфортніше виступати проти великої кількості ворогів. 

Я відкрив портал і ступив всередину.

Я опинився в якомусь дачному комплексі, чи чомусь подібному, будинки були закинуті. Енергетичний слід Ніки йшов від одного з таких будинків. Він був слабким, але я цілком міг його розрізнити.

Я пішов туди, розумів, що це може бути пастка, але у мене не було вибору. Втягувати в це Лока, який був незібраний через Ліліт, я не міг. В такому стані друг міг серйозно постраждати. 

На диво, на шляху до будинку і в самому будинку на мене ніхто не нападав. Я пройшов вглиб, туди, звідки відчував енергію Ніки. 

А коли я зайшов туди, то побачив Ніку і її подруг, всіх звʼязаних. Ніка, побачивши мене, ледь похитала головою, мовляв, мені не варто було сюди приходити.  

Дурненька, ніби я міг її залишити. 

Я підбіг до неї і одразу зрозумів, що її силу ніби стримували. Неприємна енергія йшла від підвіски на її шиї.

Я вже хотів-було смикнути за неї і зняти, але раптом відчув небезпеку. Я все ж смикнув кулон, одночасно намагаючись ухилитись від паралізатора.

Кулон злетів, в мене майже не попали, тільки трохи зачепили ногу.

Далі я розірвав троси, якими вона була звʼязана. 

Аж тут в мене вистрілили вже отрутою.

Та мені було якось фіолетово.

— Цього разу ваша отрута не подіє! — вигукнув я, втім, перед очима чомусь попливло… 

Але ж минулого разу все було не так, вона не змогла мене повалити…

— А це нова, покращена отрута, — почув я за спиною знайомий голос…