37. Ніка. Як стати привабливою

Коли я прокинулася вранці, в моїй голові все ще звучав голос тієї другої Ніки. Насниться ж таке…Але я вирішила не брати в голову дурниць, попереду був похід на ковзанку, тож настрій був гарний. 

Засмучувало лише те, що Дей учора образився на мене. Але я не збиралася першою миритися, адже він був не правий, бажаючи мене в усьому контролювати і нав’язувати власну думку. 

 — Ой, я зламала ніготь! — сказала Яна засмучено. — Тільки позавчора зробила манікюр… Ніко, а там немає закляття, щоб якось виправити ситуацію?

 — Треба подивитися, —  я почала гортати “Чорну магію”. — Тут є лише закляття для того, щоб стати привабливою для чоловіків, прочитати?

 — Так, давай, а нам що, за тобою повторювати? Бо якщо ти прочитаєш, то це ж ти привабливою станеш, а ми також хочемо… — промовила Оксана. 

 — Добре, повторюйте за мною, тільки нічого не міняйте, бо якщо щось своє додасте, то потім не звинувачуйте мене за те, що у вас роги виростуть чи хвіст! 

— Давай уже, читай, — сказала Яна, і я почала читати закляття, а дівчата тут же повторювали кожне слово за мною. 

Раптом навколо нас я побачила якісь блискітки, ніби з конфеті чи чогось такого. І від дівчат ніби йшло сяяння. 

— Дивись, ми ніби зсередини світимось! — заявила Оксана, поглянувши на себе в зеркало. 

 — І мій ніготь став цілим! — вигукнула Яна.  — Ще й волосся стало таким блискучим!  Невже тепер все буде так просто, не потрібні ніякі салони краси, прочитав закляття — і ти виглядаєш на всі сто?

— Але все ж трохи страштувато, — додала Оксана. — Де межа цієї вашої магії? І що ще вона може? 

Я згадала про те, як хотіла помститися колишньому, і мені стало трохи не по собі. Адже зараз я вже й думати про нього забула, а тоді, зопалу, могла б накоїти що завгодно…

 — Треба просто дотримуватися правил, можна користуватися магією, якщо це для нашого блага чи блага інших людей. А якщо це може комусь нашкодити — то не можна, — зробила висновок Яна. 

— Так, я теж думаю, що так воно і є, — погодилась Оксана. — Ну що, ходімо? Не будемо змушувати хлопців чекати…

***

В парку було дуже затишно. Всюди миготіли ліхтарики, продавався теплий глінтвейн і смачна їжа на вогні. А ще працювало багато атракціонів. Ми простояли в черзі за білетами десь півгодини, але врешті-решт змогли їх купити.

Коли я затягувала ковзани, Ден запропонував мені допомогу. Він сів переді мною на коліна і став завʼязувати шнурки. Дивився на мене своїм закоханим поглядом, а мені було незручно, бо я весь час думала, чи він справді один із тих мисливців, які тоді мало не вбили Дея? Мені дуже хотілося прямо запитати його про це, але, звісно ж, цього робити не можна…

 — Дякую, — сказала я. — Поїдемо кататися? Правда, я не такий чемпіон, як Яна. Не дуже часто стою на ковзанах…

— Так, поїхали, — він кивнув і подав мені руку. — Не бійся, я буду поруч.

Коли ми вже їхали по льоду, я все ще почувалась невпевнено, але Ден притримував мене за руку.

Мені було трохи сумно, що я засмучу його тим, що не зможу відповісти на його почуття.

Раптом на якусь мить Ден відволікся від мене  і поглянув на якусь жінку. Навколо тієї я побачила ніби тонку чорну павутину. Але ніхто інший не звертав на це уваги.

Ден підʼїхав до неї ближче разом зі мною і ніби випадково торкнувся її плеча своїм. І павутина зникла. Я була вражена. Схоже, він справді може допомагати людям…