35. Дей. Несподівана зустріч

Я дуже злився на неї. Авжеж, я мав здогадатись, що Ніка не зрозуміє небезпеку, бо ж вона не особливо знала, хто такі мисливці, все тільки з моїх слів.

Але я думав, що вона більше довірятиме мені. 

Я, як справжній мазохіст, спостерігав, як вони веселились. Їли піцу, розмовляли, робили все, що робить звичайна людська молодь. 

Врешті-решт, може, він їй і подобається? Він був людиною, на відміну від мене, і більше підходив Ніці. 

Але навіть від думки про це, я так сильно стис балку, що вона тріснула. Офіціант, що проходив повз мене, хотів зробити мені зауваження, навіть почати сваритися, але щойно наші погляди зустрілись, він втік геть. 

Вони сиділи в піцерії майже дві години. А потім хлопці проводжали дівчат до гуртожитку. 

Коли настав час для прощань, Ден потягнувся поцілувати Ніку. Ніка  зробила крок назад так, ніби не спеціально, але все ж вони не поцілувалися.  

Я видихнув з полегшенням. Дівчата пішли в будівлю гуртожитку, а хлопці повернулись і пішли в сторону метро. 

Врешті-решт я вирішив повернутись в пекло, мені теж треба було працювати, а не кидати все на Лока. 

Коли я пройшов крізь портал назад до кабінету, то побачив, що Лок сидить за компом один, весь насуплений.

— А де твоя демониця? — запитав я, озираючись. 

— Та все працює над протиотрутою, — сказав він.

— Що, теж посварились? Якийсь ти невдоволений. 

— Та все нормально… А ти, що, посварився з Нікою? Раз кажеш “теж”?

— Вона спілкується з мисливцем, — я насупився. — Я впевнений, він не просто так біля неї опинився, все це якийсь план. 

— З мисливцем? Справді?! — він явно був вражений. — Може, тобі забрати її сюди на якийсь час?

— А ти думаєш чому я від тебе втік, щойно ми переглянули списки? Я сказав їй все, вона ще сказала, що подумає, як піти раніше, але врешті-решт ті хлопці провели її і її подружок до гуртожитку. Не було видно, що вона більше не збирається спілкуватись з ним, — я насупився. — Мені хочеться вбити його, але ми не вбиваємо людей просто так, все ж, закон існує не дарма. Нам не потрібні їхні життя, тільки енергія душ, яку вони і самі продають.

— Хм, непроста задача…  — Лок замислився.  — Але може рано панікувати? Раптом ще щось станеться, що відверне її від того хлопця і вона перестане з ним спілкуватися?

— Я сподівався, що моїх слів має бути достатньо, — сказав я. — Ну, кулон Ніки має захистити її. Якщо вона потрапить в біду, я зрозумію, і обовʼязково її врятую. Але все ж я б хотів, щоб Ніка була обережнішою. До речі, ми давно не були в казино, — я поглянув на друга. — Ці всі розбірки мене дістали, треба розслабитись. Ходімо зіграємо? 

 — Ходімо, — зрадів він. — Бо щось останнім часом за цими проблемами немає коли вгору глянути, а відпочивати теж треба. До речі, я таки знайшов підходящі обʼєкти для стеження через них.

— Хочеш сказати, одразу і мені знайшов? — я усміхнувся. — І де вони? Хто? Може, швидко зганяємо в світ людей, налагодимо стеження, а вже потім будемо розважатись? Година ще рання, тільки девʼята. А голова хотів, щоб ми дали результати вже за три дні. 

 — Ну давай зганяємо, я покажу, за ким будемо стежити…

***

Це не зайняло багато часу. Лок обрав молодих хлопців десь віку Дена. Але не його самого. Я вирішив, що може так і краще. Ден мене бачив і знав в обличчя, тож краще поки що тримати його на відстані. 

Я не хотів прибити його випадково. Не хотів, щоб Ніка засмучувалась.

Коли ми вже зробили все, що треба, тепер могли спостерігати за мисливцями через наші мобільні. Це авжеж була магія, а не технічне рішення, але виводити зображення на екран — геніальне рішення, яке ми вкрали у людей. Все ж, вони дуже винахідливі, ці люди. Через свою слабкість вони винайшли дуже багато всього корисного, як от телефон. 

В казино було шумно. Але ми з Локом були звичні до цього шуму. Ми пройшли за віп-стіл, який завжди зарезервований для нас, аж раптом в глибині залу я побачив Ліліт, яка мала б зараз працювати.

— Ти казав, твоя кохана працює над протиотрутою? Тоді чому вона в вечірній сукні в казино?...