30. Ніка. "Я доведу тобі"

Цієї миті перед моїми очима несподівано з'явилася картинка: Дей лежав непорушно у себе в кімнаті прямо на підлозі, навколо була кров…

Мені треба було перенестися до нього, але як це зробити? В паніці, незважаючи на запитання дівчат, я гортала книгу, доки не побачила заголовок: “Відкрити портал в пекло”.

Не довго думаючи, я прочитала закляття і побачила, як на стіні з’являється вже знайомий вогняний портал. Я почула, як дівчата закричали від страху, але мені вже не було часу щось пояснювати, я зробила крок вперед і опинилася в суцільній темряві.

Одразу стало страшно — раптом я щось переплутала, якесь одне слово, в результаті опинившись не там, де хотіла. Може, я навіки потраплю в якийсь паралельний світ, і не зможу звідти вибратися? І тут я побачила світло, що наближалося. А вже за мить воно ніби проковтнуло мене, і я отямилась у кімнаті Дея й побачила ту саму картину, яка була в моєму видінні. 

— Дей, — я підбігла до нього і обережно підхопила його голову. — Що з тобою? 

— Отрута, — прохрипів він. — Протиотрута є на кухні… Над плитою в ящичку, прозора колба з золотистою мікстурою. 

— Зараз, — я побігла на кухню і відкрила шафку, там було багато якихось шухляд, відкривала одну за одною, і все було не те, але ось несподівано я побачила таку колбу. Вхопила її, повернулася в кімнату і піднесла відкриту колбу до губ Дея. 

Він почав пити її, а потім закашлявся. Рана на його руці, яка була покрита чорними пухирцями, почала затягуватись, а пухирці — зникати. 

— Хто це зробив? — запитала я, тільки тут відчуваючи страх, мене почало трусити. До того головним моїм відчуттям було те, що я маю допомогти коханому. 

— Це була пастка… Мисливці. Я був необережним, — він все ще важко дихав, але його обличчя вже не було таким сірим, як ще мить тому. — Вони намагались зловити мене на наживку з крадіїв з мого казино… 

— Я відчула, ніби ти кличеш мене, — я обняла його. — Ці мисливці, чому вони полюють за тобою? 

— Ну, вони полюють на демонів загалом, а не конкретно на мене. Вони хочуть знищити нашу расу, хоча для рівноваги всесвіту потрібні всі: і демони, і боги, і люди. 

— Я вже змогла розчаклувати Яну. І відкрити портал до тебе,  — похвалилася я, коли побачила, що йому вже легше. — Мої здібності ростуть. Скоро ти переконаєшся, що я не така слабка, як ти думав…

— От коли побачу, що ти вмієш захищатися, а не просто переноситись — тоді поговоримо, — він обійняв мене. — Але дякую. Ти врятувала моє життя. 

— Треба ж було мені відплатити тобі за те, що ти врятував моє життя, — я торкнулася губами його губ. — Кохаю тебе…

Дей видихнув мені в губи, коли я ледь відсторонилась.

— Я теж кохаю тебе, Ніко… Мені вже краще, тож тобі краще повернутись назад. Але що твої подруги? Виходить, вони тепер багато чого знають? Вони бачили портали того разу і зараз.  Тоді мені було не до того, але зараз… Можливо, все ж треба стерти їм памʼять знову.

— В тебе, мабуть, зараз мало сил, — сказала я. — Ляж відпочинь, а з дівчатами я поговорю. Скажу їм, що то я експериментувала з закляттями, Яна ж теж таке робила. Тільки вона впала в транс, бо щось пішло не так. А може в неї просто здібностей немає…

— Впала в транс? — здивувався Дей. — Краще щоб вони не лізли в магію. Та і тобі, можливо, краще не лізти туди більше. Це може бути небезпечно. 

— Але ж ти сам казав, що в мене є здібності, — кажу я. — Інакше б у мене не вийшло прийти до тебе…

— Все одно… Тобі треба бути обережнішою, — він торкнувся долонею моєї щоки. — Я не хочу, щоб ти теж впала в транс чи щось таке. 

— Буду обережною, але й ти маєш бути обережним… Я боюся за тебе…

— Я буду обережнішим. Протиотруту треба взагалі мати в більш доступному місці. Займусь цим. Щоб була в кишені, як положено. 

— Так, краще тримати її при собі… Може, ми будемо бачитися хоча б час від часу? Щоб я знала, що в тебе все добре…

— Якщо ти навчишся захищати себе, можливо, я зміню думку. Але поки що твоїх сил недостатньо для цього. З іншого боку, я не знаю, чи варто тобі розвивати ці сили, бо чим сильнішою ти ставатимеш, тим більше привертатимеш увагу темних сил. 

— Я обов'язково навчуся і доведу тобі, що я достатньо сильна! — коли я вимовила ці слова, кулон на моїй шиї раптом засвітився синім світлом і знову став гарячим. 

— Тільки будь обережна теж. Обіцяй мені, Ніко…

Привіт, якщо книга сподобалася вам, поставте, будь ласка, їй сердечко! І, звичайно ж, додавайте її в бібліотеку, щоб не загубити і дізнатися, що буде далі. Та підписуйтесь на авторку, аби не пропустити новинок! 

Продовження - завтра о 17.00!