27. Дей. Атака мисливців

Моє серце обливалось кровʼю, авжеж, я теж не хотів відпускати її. Я хотів, щоб Ніка належала тільки мені, щоб тільки мені дарувала свій сміх, свої усмішки, своє кохання.

Кожен дотик щоб був тільки мій, тільки для мене. Але заради неї я мав триматись подалі.

Ніка не розуміла, що головною проблемою були саме демони, точніше, мої вороги серед них. Якщо вони дізнаються, що Ніка — це не просто моя витівка, щоб позлити на балу матір, а хтось важливий — вони можуть спробувати схопити її. 

Крім демонів були й інші сили, які могли б використати Ніку з її даром викликати мене. 

Але на мисливців, я сподіваюсь, вона в своєму житті ніколи не наштовхнеться. 

— Пробач мені, — прошепотів я врешті-решт і викликав портал.

Коли наші погляди зустрілись, вона сумно усміхнулась мені.

 — До зустрічі, — прошепотіла і ступила в портал.  

Я закрив портал, щойно вона зникла за ним. На душі було кепсько. Все ж, я дуже сильно кохав її…

Я знову відкрив портал, треба було повертатись в офіс.

А коли зʼявився там, побачив невдоволеного Лока:

— Ти так різко зник,  що там трапилось з Нікою? — запитав він. 

— До неї приставав лівий мужик в клубі, — я насупився. — А ще… Вона там була з… хлопцем. Дуже хотілось зламати обом цим недочоловікам шию. Але Ніка б не оцінила. 

 — Ну ти сам її відправив назад у її світ, не думаєш же, що вона все життя проживе сама? Природа рано чи пізно візьме своє, — філософськи зауважив Лок. 

— Мізками я це розумію, — я кивнув. — Але коли бачу її з кимось по факту… Мені дах зриває. 

 — Може, тобі варто було б жити там. з нею, ну і сюди навідуватись? З наявністю порталів це багато часу не забере…

— Вона — людина. Я не хочу, щоб мої вороги прознали, що вона не просто моя випадкова примха, яку я взяв на бал, щоб розізлити матір. Якщо я буду з нею, мої вороги можуть спробувати їй нашкодити, або захопити її. Вона надто слабка. Це надто небезпечно.

 — Зрозуміло… Ну тоді треба просто відпустити ситуацію і жити далі, — він зітхнув. — Я іноді думаю про Ліліт — що краще я б із нею не зустрічався. Вона має дуже непростий характер. Але тепер уже пізно. я не можу без неї. Так що розумію тебе, друже…

***

Я сидів в офісі і працював, коли мій телефон сповістив про тривогу в сховищі в одному з моїх казино. 

Я наказав моїм підлеглим розробити цю систему, щоб якщо той крадій душ повернеться, я зміг сам зреагувати першим.

І ось це сталося.

Я швидко відкрив портал в потрібне сховище, але коли я там опинився, крадії в масках також вже відкрили портал. 

Я встиг схопити одного з них за мішок з кристалами душ. Той від моєї сили розірвався і кристали розсипались по сховищу. Одразу зʼявилась і охорона. Але той крадій ступив в портал за своїм товаришем. 

Я, не довго думаючи, ступив за ними. Портал закрився якраз за моєю спиною, аж раптом…

Всіх нас, і крадіїв, і мене, ніби вдарило сильним струмом. Це було боляче, дуже. Демони рідко відчувають біль, але бляха! Цей удар струмом навіть паралізував мене на якусь мить. 

Я примружив очі і стис губи від болю, зосередивши енергію всередині, треба було чекати моменту, коли вони опустять зброю.

Люди. В чорних плащах з рунами смерті на них. Демонічної смерті. Мисливці…